— Ніякої газети з розшуку людей, звісно, нема, — сказав гість, вочевидь, продовжуючи незавершений діалог з батьком. — Але можна почати з банального пошуковика. Скажімо, погуглити, якщо більше цікавить Європа, пояндексити, якщо Росія. Ну і так далі. Це ви, сподіваюся, вмієте?
Під час розмови він швидко стукав по клавішах і вправно допомагав собі мишкою.
— Що ми шукаємо? — здвів на неї очі хлопець.
— Степан Шагута, — не роздумуючи відповіла вона.
— Чому Степан? Просто Шагута, — втрутився Степан. — Ми ж родичів шукаємо.
— Шагута, — роздільно повторив гість. — Наскільки я розумію, шукаємо в Європі?
— Чи в Америці, — знизала плечима Уляна. — Чи в Австралії.
— Ну, тобто транслітеруємо латинкою. І тут виникає питання правопису. Наприклад, як писати перше «Ш» — в англійському варіанті, чи у польському, через «ес-зет»? А «г» можна писати як «джі», як «ейч» або навіть як «джі-ейч». Але якщо ми шукаємо людину, почати все-таки краще з соціальних мереж.
При цьому слові Уляна скривилася:
— «Однокласники»?
У них ця епідемія скосила півофіса. Шеф навіть вимушений був заборонити соцмережі на роботі. Проте поступово цікавість сама собою згасла — адже давні знайомі існують лише у спогадах, а в реальності вони виявляються абсолютно чужими і геть не потрібними тобі людьми.
— «Однокласники» — це якщо вас цікавить Росія чи колишній совок. А якщо на Заході, то краще Фейсбук чи Твіттер.
Ще якийсь час знадобився, щоб відкрити Уляні доступ до цих мереж, створити сторінки та розпочати пошук.
— Ну, давайте. Найпростіша транслітерація — Ес, ейч, ай, джи, ті, ай. Ша-гу-та. Дивіться.
І на екран поліз довгий перелік імен, часто із зображеннями або фотографіями користувачів.
— Судячи з усього, ваше прізвище найпопулярніше у Пакистані та Індії. Дивіться, Шейх, Шах, Шахін, Наз, Назір, Саід, Хан, Ашрід — усі Шагути, — Уляна зі Степаном здивовано перезирнулися, а програміст продовжив. — З України теж є, і їх вам пропонують тому, що це — ваша країна реєстрації.
З України? А можливо, знайдеться хтось і в Україні. Міг же він приїхати з полону чи з еміграції… Хоча з еміграції навряд чи. Не було дурних вертатися до Союзу.
— А головне, ви можете з кожним зв’язатися тут-таки персонально і з великою вірогідністю отримати відповідь. Усім одночасно послати запит неможливо, а от відібрати цікавих і запитати — цілком. Роботи, звичайно, багато, проте…
— А дайте, я спробую, — простягнула руки Уляна.
І пропала.
Тепер вона всі вечори просиджувала, втупившись у монітор і відриваючись від нього, тільки щоб прокоментувати якусь цікаву інформацію вголос.
— А знаєш, що в Ханти-Мансійську є вулиця Шагути? Це ж, здається, десь у ваших краях? — питала вона Степана.
— У нашому Ханти-Мансійську? Та йди ти!
— Чого це йди? Читай сам. Названа на честь Кузьми Шагути. Степановича, до речі.
— Так він Шагут, а не Шагута.
— Все одно. Заслужений робітник сільського господарства. Може, родич?
— Ага, двадцять шостого року народження. Батько його народив, у дев’ять років. Та ще й заслужений діяч. Звідки у Ханти-Мансійську сільське господарство?
— Рибна артіль «Зоря нового життя», — сміялася Уляна.
— А-а. Рибна. Рибна може бути. Риби у нас скілько хочеш.
Толік, добра душа, допоміг їй скласти звернення англійською мовою для закордонних Шагут, і вона розсилала його усім, кого знаходила по західний бік українського кордону. Українці та мешканці колишніх радянських республік теж отримували запити, які вона склала самостійно.
На диво, вже у перші дні пішли відповіді, і хоч нічого цікавого на очі поки що не траплялося, вона працювала з дедалі більшим натхненням. Степан терпів, жартував про рибальський азарт та сільське господарство й обіцяв вивезти її з вудками на Дніпро.
А проте мамчиних обов’язків ніхто з неї не знімав, і вона, наче на роботу, приходила щодня до гірки. Зустрічалася там зі своїм невгамовним компаньйоном, щоб чергового разу отримати порцію інтелектуального песимізму.
— І дарма ви сподіваєтеся на асоціацію з ЄС! Вони ніколи не випустять Юлю і все лусне, як мильна бульбашка.
— Але ж угоду підготували, — захищала власну надію на світле майбутнє Уляна.
— Підготували — це ще не підписали. Коли дійде до підпису, все розвалиться. Це — спецоперація ФСБ. Вони хочуть посіяти у наших душах чергове розчарування. Щоб усі стрибали — Європа, Європа, а отримали Митний союз.