— Що з вами? — стривожено нахилилася до нього.
— Здається, ногу зламав.
І тут Уляна з жахом побачила, що права його ступня у чорному чоботі неприродно вивернута набік, немовби на малюнку художника-початківця.
— Так. Зламали, — погодилася вона, дивуючись, як він може так спокійно говорити про це.
Якби, не дай Боже, таке сталося з нею… та вкуси себе за язик і не балакай зайвого. І без того вистачає.
Вона озирнулася з метою гукнути когось із дітей, але ті вже сховалися за наступною кучугурою. На стежці не було видно жодної постаті і чекати на допомогу не доводилося.
— Боляче? — Уляна поклала руку на плече старого, немовби намагаючись передати йому частину свого співчуття.
— Як вам сказати… — той звів брови, немовби обмірковуючи відповідь. — Поки не рухаюсь, то сяк-так. А оскільки рухатися я не можу, то виходить, що терпіти можна.
— Це мороз, — сказала Уляна. — Він анестезує. Спортсменам заморожують травми…
«Господи, що ти мелеш? — подумки зупинила вона себе. — Йому зараз бракує лише лекції зі спортивної медицини, про яку ти, до речі, уявлення не маєш».
— Ви, напевне, полежіть, а я побіжу знайду когось.
— Палиці візьміть, — запропонував постраждалий. Це було зворушливо.
— Дякую. Я так.
Вона ще раз глянула на опасисте тіло, що безпомічно лежало на стежці, і поспішила нагору, умовляючи себе бути обережною, щоб і самій бува не повторити долю старого. Медпункт виявився зачиненим, і ніхто не міг сказати, де дівся лікар чи то фельдшер — хто там має бути. Почекавши десять хвилин і побачивши, що справа затягується, Уляна розшукала на гірці дітей, пояснила їм ситуацію і сказала, щоб каталися самі, а на неї не розраховували. Вона побоювалася реакції Олекси на звістку про зламану ногу діда, але той несподівано по-діловому відстібнув сноуборд і насупив брови:
— Я допоможу, — твердо сказав він.
Чим він міг допомогти? Хіба що почергувати біля медпункту, але зараз і це було не зайвим. Однак якщо пішли такі справи, Насті теж не годилося розважатися. І Уляна звеліла доньці кидати лижви й бігти до тітки Наталки у готель, щоб розповісти, що сталося з її чоловіком та по можливості заспокоїти стару.
Не можна сказати, що це розпорядження викликало у доньки захват, але вона не заперечила жодним словом і слухняно попленталася до прокату. Уляна ж натомість поспішила до каси підйомника.
— Там чоловік ногу зламав. Ви не підкажете як мені знайти тут швидку допомогу чи медиків?
— Та у медпункті ж, — просто, наче йшлося про щось другорядне, відказала касирка.
— Там нема нікого.
— Ну то пождіт. Мо’ людина відійшла десь по нужді.
Точного значення місцевого варіанту вислову «по нужді» Уляна не знала, але зрозуміла, що допомоги не отримає. На схилі усі були зайняті своїми прибутковими справами — продавали квитки, варили глінтвейн, регулювали кріплення і давали уроки початківцям. А травма старої людини була справою геть не прибутковою, тому цілком могла почекати.
Уляна від розпачу навіть видобула з внутрішньої кишені телефон, щоб набрати Степана, але вчасно схаменулася — зарадити він все одно нічим не зможе, а от те, що вся компанія буде хвилюватися, поза сумнівом. А їм ще з самої вершини спускатися і треба бути максимально зосередженими.
— Доброго дня! Як наша лижниця? — по схилу назустріч пішкував з лижвами під пахвою інструктор Дмитро.
— Боже! Це ви! Ви навіть не уявляєте, як я рада вас бачити! Там Георгій Олександрович ногу зламав, а я нікого з медиків знайти не можу.
— Де він?
Уляна у відповідь лише показала рукою.
— Іти може?
— Та де там.
— Зрозуміло. — Дмитро глянув на годинника. — Ідіт до нього, я скоро там буду.
— Дякую, Дмитре, — розчулилася Уляна.
— Ідіт, ідіт.
Георгій Олександрович лежав на місці — та й куди б він дівся з поламаною ногою. Мабуть, стежкою за цей час ніхто не проходив. Старий прикрив очі — чи то берігся від сліпучого сонця на снігу, чи може, не дай Боже, знепритомнів.
— Вам дуже боляче? — вона схилилася, прислухаючись до дихання старого, але той кліпнув і проказав несподівано бадьорим голом:
— Жити можна. Тільки руку допоможіть витягти, бо затекла.
Почали звільняти руку, і голос старого одразу втратив бадьорість. Кожен рух важкого тіла віддавався у зламаній нозі, викликаючи стогін, а товста куртка не давала змоги схопитися як слід, щоб допомогти. Поки поралися, надійшла допомога — Дмитро з молодиком у жовтій жилетці, прикрашеній червоним хрестом та ще й малий Олекса на хвості. Вони тягли за собою щось схоже на великі ночви.