— Пробач, — розвів він руками.
— Дурник, хто ж за таке вибачається?
Ні, чоловіки все-таки кумедні істоти.
Нова квартира вимагала ще багато роботи — меблі, світло, завіси, безліч дрібниць. І хоч цьому вони присвячували весь свій вільний час, все одно справа просувалася не так швидко. Уляна часто ловила себе на відчутті, що стає інакшою. Це вже була зовсім не та студентка юридичного факультету, що нітилася своїх пальців на ногах, розчепірених, як п’ясті виконавців репу. І тим більше це була не заклопотана мати-одиначка, загарбниця Києва та його рабиня водночас. Нова квартира з новим чоловіком — це зовсім не те саме, що пустити когось до себе в ліжко чи в кімнату.
Бо навіть з того часу, як вони живуть разом, у неї помінявся запах дому — той, що його ні з чим не переплутаєш. Тепер він містив у собі незвичний, трохи чужий, але цікавий чоловічий дух, якого вона не знала ніколи. Ніколи — бо батько покинув маму, коли Уляна була ще зовсім маленькою. Він тоді одружився з медсестрою з маминої лікарні, молодшою та, мабуть, привабливішою, а може, й не привабливішою, бо кинув її за кілька років і пішов до третьої, а згодом до четвертої. Бабуся називала це матримоніальним психозом і жартома казала, що через свою наївність він щораз узаконює те, що інші чоловіки роблять потайки. Мама на такі розмови ображалася і йшла на кухню, а бабуся тільки посміювалася їй услід. Батька Уляна бачила рідко і сприймала як зовсім сторонню людину, не в останню чергу через оцю постійну зміну дружин, остання з яких, чи то ще не остання, шоста чи сьома була хіба що трохи старшою за Уляну.
Після того, як дід Уляни не повернувся з війни, куди потрапив під чужим іменем, бабуся ніколи більше не одружувалася, ба навіть теоретично не розглядала такої можливості. З села під Бережанами, де ховалася від голоду, довелося тікати — бо ж господар хати пішов до УПА, а СМЕРШ тоді хапав усіх без розбору. Так вона опинилася на Вінниччині, де стала вчителькою української мови та літератури. А потім, коли донька після медучилища отримала розподілення до приморського Очакова, поїхала з нею, і жила спочатку на квартирах, а згодом і у власній хатинці, яку спромоглася купити невідь-як. Можливо, саме це й завадило дочці побудувати власну родину — адже чоловіки погано переносять постійний жіночий дух у хаті, а бабуся підтримувала його, як ніхто інший. Галицьке шляхетне виховання, природній скепсис, тонкий гумор, жіноча прискіпливість, — у такій атмосфері будь-який чоловік відчує себе зайвим. Тому, коли народилася дівчинка, усі сприйняли це як належне — а хто ж іще міг народитися, скажіть будь ласка? Батько одразу відійшов на другий план, а згодом і на третій-четвертий, поки не відійшов зовсім. «Сходила заміж», — казала бабуся так, щоб дочка не чула і зайвий раз не ображалася.
Отже в хаті ніколи не було чоловіків. Світ її дитинства, як палац турецького султана у Стамбулі, поділявся на дві половини — загальну і жіночу. Причому загальна частина належала всім — і чоловікам, і жінкам, а на жіночу половину чоловікам було зась. Уляна в дитинстві частенько міркувала над цими питаннями. От наприклад, навіщо взагалі потрібні чоловіки? Якщо й без них можна жити. Оно, сусідка, наприклад, має чоловіка, і що? Приходить додому п’яний, вона його лупцює, а потім зранку жаліє, компреси прикладає. Він запитує: «Де я вчора був? Звідки ці синці?». А вона: «Бідолашний мій!». Оце воно і є, родинне щастя?
Однокласники мали батьків — не всі, але мали, і що воно їм давало? У одного батько постійно на рибалці пропадає, у другого — в гаражі біля машини, у третього п’є, як не в себе, і коли приходить з якоїсь потреби до школи, від нього такий дух, що прибиральниці відвертаються.
Ні, ну звісно, кохання і секс. Це — щось особливе, таємне, глибоке, як вир, таке, що забиває памороки іноді від самої думки, від погляду. Але це коли ідеться про ровесників, про молодих людей. А як можна уявити собі секс з рибалкою, від якого тхне рибою, і який руками копає хробаків, а іноді — Уляна сама це бачила — й відкушує від них зайві шматки, коли насаджує на гачок? І з таким цілуватися? Бр-р-р-р-р. Або з тим, що постійно у машинному мастилі, чи з алкоголіком. Який може бути секс з алкоголіком, скажіть, будь ласка?
«На безлюдді й Хома — чоловік», — любила казати бабуся. Але Уляні завжди кортіло уточнити: якщо це так, то чому ти після того, як пропав дід, не обрала собі якогось Хому? Філософські узагальнення завжди пасують до чужого життя, і ніколи до свого.
Згодом, вже у Києві, Уляна постійно приглядалася до знайомих і не дуже знайомих подружніх пар, ба навіть до парочок у метро чи у крамницях. І завжди дивувалася — іде така гарна жінка, і все у неї як слід: і зачіска, і сукня, і ніжки такі, що очей не відведеш, і нафарбована — ну просто модель з журналу, — і ця модель тримається за бомжуватого забрьоху, штани обвисли на заду, волосся сторчма, спина гаком, руки брудні, засунуті в кишені, а то й тримають пляшку пива. І головне — у неї очі світяться від пихи, мовляв, ось він, мій, справжній, індивідуальний, персональний чоловік! Їй-бо, дивитися соромно. Типова, до речі, ситуація. Та й далеко не треба ходити за прикладами — оно Черешенька, яка класна феміна, все при ній: і очі, і цицьки, і як дупою поведе, навіть жінки облизуються. А Вікінг? Невеличкий, череватий, краватка на бік, окуляри, лисуватий, губи розвісив. Ну хіба він їй пара? Та й якщо подивитися навкруги — де ви знайдете чоловіка, який би був гідною парою українській жінці? Ввімкніть телевізор — той лисий, той пузатий, той каже сам не знати що. І в кожного — дружина, і в кожного коханка. Куди ж вони дивляться?