А безкінечні сварки, скандали на порожньому місці? Це і є родинне життя? Черешенька розповідала, що коли ідеться про якусь серйозну тему, вимушена попереджати: «Будь ласка, поговори зі мною, як з чужою жінкою». Бо якщо розмовляєш зі своєю, значить на кожне слово буде «ти завжди так», «вічно ти», «ти знову починаєш» і т. д. Оце задля того люди обмежують свою свободу? Щоб мати з ким сваритися? Тим паче, що більшість чоловіків навіть сварки довго не витримує і тікає від жінки в гараж. Зазирніть із цікавості до будь-якого гаражного кооперативу — там справжня чоловіча діаспора. Там вони розмовляють про своє, п’ють, грають у карти чи доміно, а то й просто стоять, чухаючи яйця. Там під залізними боксами викопано ями буцімто для того, щоб підвіску ремонтувати — а дзуськи, у цих ямах зроблено підземні кімнати, мало не палаци із телевізорами, канапами, трохи не килимами на стінах. А для чого? Хіба усього цього вдома немає? Є. Але вдома — жінка. А жінку український чоловік витримати не може. Тікає. То навіщо тоді шукати собі чоловіка? Щоб утік у гараж? Чи на рибалку? А деякі на роботі сидять цілодобово — гадаєте, гроші заробляють? Ні, від дружин ховаються.
Втіленням справжнього чоловіка для Уляни з дитинства був шкільний воєнрук. Відставний моряк, завжди у напрасованій світлій мічманці з орденськими планками, у чорних зі стрілочками штанах, начищених до блиску туфлях, які бабуся по-галицьки називала мештами. Бабуся була дочкою військового і мала слабкість до людей у формі, тому воєнрук часто ставав темою для домашніх обговорень. Офіцерів в Очакові не бракувало, але одне діло — мічман на велосипеді у запилюженому кітелі і з прищепкою для білизни на холоші, щоб ланцюг не зажував, а інше — вчитель у школі, який завжди, немов на сцені.
Уляна задивлялася на воєнрука аж до старших класів, поки не почалися уроки з допризовної підготовки. Це, мабуть, було одне з найперших її серйозних розчарувань у чоловіках. Бо він виявився абсолютно класичним дубом. Просто з анекдоту.
— Коли ви виростете, вам манна каша з неба не буде падати, — повчав він. — На голову, — і після паузи додавав. — Сама.
Ті з класу, що розуміли різницю між манною кашею та манною небесною, хихотіли в рукави, а Уляна червоніла так, наче це сміються з неї.
— Кущем, — пояснював воєнрук, пригладжуючи свою акуратну сивувату голову, — називається сукупність гілок, що виростають з одного місця.
Тут уже пирскали всі — тихенько, бо воєнрук був лихим на руку і міг запросто вигнати з класу.
— Вовчику, — запитувала Улянина мама, що працювала в лікарні разом із його дружиною. — Вовчику, ну чого ти такий дуб? Ти ж дітей виховуєш?
Він обурювався:
— А що, ти гадаєш, вони будуть жити в парнику? Хай знають, що в житті зустрічаються дуби, що буває несправедливість. Це ж реальне життя!
Принаймні чесно. Ще й медалі на його грудях врешті виявилися ювілейними — «10 років служби», «40 років Перемоги» тощо, одне слово, все, як у всіх.
Бо кожен чоловік, хоч яким привабливим здається, має приховані вади. Хтось ночами сидить у комп’ютері, грається у танчики, як мала дитина. Дівчата на роботі казали, що це просто пошесть — здорові, розумні, притомні чоловіки геть збожеволіли. Розмовляють тільки про броню і гармати, і нічим іншим не цікавляться — навіть власними дружинами. Або шефова секретарка, яка раптом прийшла на роботу з синцем та набряклими від сліз очима, врешті-решт після тривіального «впала у ванній, ослизнулася», зізналася в курилці, що це справа рук чоловіка. Приревнував. Але до кого? До інтернету. Побачив на якомусь порносайті фотку, схожу на неї, і от вам результат. Питання, що її чоловік робив на тому сайті, не постало — бідолашна дівчина розгубилася від самої постановки проблеми. А він, скотина, начитався про підпільні порностудії та дружин бізнесменів, які від неробства розважаються еротичними фото, то й узяв собі в голову невідь що — йому мало, що дружина у першу зміну на роботі, а в другу — на кухні та біля дитини, то він ще порівнював інтернетні фото з нею. От як, скажіть, це розуміти? І чого це дорослий одружений чоловік сидить на порносайтах, коли вдома чекає жінка?