І тут раптом він. Людина, яку звуть так само, як у армії звали її зниклого діда. Немовби нагорода від покійної бабусі за все, що довелося пережити.
Степан Шагута.
* * *
Сотник Трійця стояв перед лавою бійців, мимоволі зводячись навшпиньки, щоб краще бачити усіх, а чи то щоб його краще бачили й чули. Галявина — партизанський плац — вміщала всю сотню за винятком стійкових. А зелений ліс, що огортав її зусібіч, стримував звуки, щоб їх не почуло вороже вухо. Скандальні, як завжди, сойки, намагалися перекричати сотника і не звертали уваги на зброю в руках людей, немовби розуміли, що не для них вона призначається.
Нове ім’я Степан Шагута отримав одразу після того, як з Фронту української революції потрапив до УПА — тут бійцям з міркувань конспірації обов’язково належало взяти бойове псевдо. Як козакам на Січі. Ну, Степан і обрав собі «Трійцю», маючи на увазі Руську трійцю та Маркіяна Шашкевича, який, як і він, теж колись навчався у Бережанській гімназії. Мабуть, якби курінний Крук знав про такі резони, то вимагав би обрати інше слово — щоб ніщо не вказувало на рідні місця чи родину, але він, напевне, вирішив, що Шагута шукає захисту у Святої Трійці, а що може бути поганого у такому захисті?
Крук примітив Шагуту ще під час своїх наїздів до Яворенка — за виправку, небагатослівність та влучні зауваження. І коли бандерівці, навоювавшись самотужки з ковпаками, мельниківцями, поляками, бульбівцями й ФУРом, зрозуміли, що треба все-таки об’єднувати, а не підкорювати українські збройні загони, він запропонував Степанові перейти до новостворюваної Української народної самооборони.
Люди, що мали бодай якусь військову кваліфікацію, дуже цінувалися тоді, бо самооборона переважно складалася з молодих сільських хлопців — свідомих, хоробрих, але геть не тямущих у питаннях війни. З цієї «чорної» маси належало робити військо, здатне змагатися з найпотужнішими силами світу, якими, безперечно, були Вермахт з його виучкою та дисципліною та Червона армія з її кількістю та жорстокістю. Степанові подобався підхід нового провідника — Тура, який одразу взявся організовувати старшинські школи та вишкільні курені, де нечисленні, проте досвідчені бойові офіцери-українці ділилися своїми знаннями з цивільними повстанцями. Одночасно творилася система постачання із власними майстернями та складами, відділи роботи з місцевим населенням, між штабами курсували дівчата-зв’язкові, організовувалася розвідка — одне слово, творилася справжня народна армія, до якої відтоді і пристала позичена у Бульби-Боровця назва — Українська повстанча армія.
— Друзі! — розпочав Трійця голосно, щоб кожне слово дійшло до свідомості та розуму бійців. — Ні для кого з вас не є секретом, що ми отримали наказ на вимарш аж до Самбірщини. На нас чекає перехід через лінію фронту у тил німецької армії. Після Гурбів усі собі зрозуміли, що Червону армію у фронтовій війні нам не перевершити. В результаті командування ухвалило рішення взяти тактику боротьби невеликими боївками, які можуть непомітно проникати крізь лінію фронту. Тому наша сотня рушає у вимарш сама, і, наголошую, рушає не вся, а тільки добровольці. Тож у вас є ще час подумати.