У штабному курені Трійця забрав документи та всівся під дубом писати наказ про завтрашній вихід. Усю канцелярію доводилося носити із собою, тому писав щільно, дрібними літерами, відганяючи з пальців нахабних комарів, скорочував назви та псевдо не тільки на випадок, якщо документи потраплять до ворога, але й щоб не носити зайвої ваги.
Після підійшли чотові та доповіли про підготовку до вимаршу. Хворих не було, двоє з легкими пораненнями мали сили пересуватися самостійно. Хлопці були заморені, але настрій зберігали бойовий. Серед зброї переважала мадярська, що її угорці були охоче міняли на їжу. Встановився навіть певний курс обміну: за яйце давали гранату, за курку — автомат. Взагалі стосунки з мадярами склалися якнайкращі — лише оголошення, що ти з УПА, давало прохід до сіл, де стояли війська, не кажучи вже за провізію, яка відкривала геть усі дороги. Отже зброї не бракувало, і надлишок її навіть залишили у розпорядженні Самооборонного кущового відділу. Інше питання — амуніція. Постійні сутички з карателями і тиловими частинами виснажували запаси, а оперативно поповнювати їх було нелегко. Тут доводилося покладатися на військове щастя, яке не залишає справжніх бійців і вчасно посилає їм обози супротивника.
Поки завершили розмову з чотовими, сонце сховалося за деревами, з поля почали вертатися селяни, а кашовари покликали вечеряти.
Перед вимаршем Трійця дав розпорядження годувати бійців якнайкраще і ретельно перевіряв виконання наказу. Адже в дорозі не завжди є час і можливість попоїсти, а голодний солдат — це лише півсолдата, як любив повторювати полковник Бойко, що викладав на старшинському вишколі тактику. Випускник французької військової академії, який ділився своїми знаннями із земляками, вважав питання забезпечення харчами не менш важливим, ніж забезпечення амуніцією. І мав рацію. Бо знов-таки, воює не зброя, воюють люди.
Після вечері ситі й задоволені бійці розійшлися купками — побалакати, як це годиться, перед сном. Лише чергова зміна стійкових пішла замінити товаришів, щоб ті теж могли повечеряти. Тут, у лісі, сутінки згущалися значно швидше, і сіре небо над темними кронами дерев світилося, неначе велетенський кіноекран після обриву стрічки.
Трійця пересувався від однієї компанії до іншої, сідав поруч з хлопцями, курив та прислухався до розмов. А говорили чомусь переважно про мирні часи — хто як жив, де бував, згадували подруг та наречених, адже більшістю тут була молодь, що ще не встигла одружитися, точно так, як і їхній сотник.
— Куди глянеш, всюди жінка просить тебе в мент
Як не прийдеш, Грицьку, Петре, зроблю собі смерть.
Що то ся на світі стало, що то є, хто зна?
Чи то, може Бог карає, а чи то війна… — співали хлопці з сотні Довгого, під акомпанемент губної гармошки:
Ах, гарем, ти чар душі і тіла!
Ах, гарем, ти мрія всіх мужчин на світі!
Ах, гарем, ти рожі квітка спіла!
Коли уже заведуть у нас гарем?
Трійця зупинився поруч, бо такої пісні ще не чув.
Жінки в УПА переважно працювали у тилу: шпиталях та майстернях, що обшивали бійців. Ну й звісно, були зв’язковими, бо жінці легше пройти застави та патрулі окупантів. Поки відділи квартирували по селах, хлопці могли залицятися до місцевих дівчат, ба навіть сходити до якоїсь удовиці, але щойно ситуація загострилася і УПА остаточно перебралася до лісу, жіноче питання постало досить гостро. Короткі відпустки додому, які мали усі місцеві вояки, якось знімали напругу, крім того хлопці переважно були гарної сільської закваски, яка не дозволяє відкрито проявляти свої любовні настрої. Звісно, траплялися й суди над тими, хто намагався у царині почуттів скористатися силою, але переважно це все-таки були колишні червоноармійці, що виросли без віри у Бога та пошани до людей. Трійця згадав медсестру зі старшинського вишколу, через яку мало не потрапив до карної сотні — бо з’ясувалося, що до неї клинця підбиває сам начальник СБ округи. Дівчині лестила увага начальства, але сердечна симпатія була на стороні курсанта. Так вони й бігали потайки на побачення, аж поки бідолашний хлопець не запізнився на шикування і в результаті був оголошений дезертиром. Добре, що викладачі заступилися — то відбувся буками.