Стійкові ворога не помітили — значить той мав добру розвідку або ж місцеві навели. Так чи йнак, зрозумів Трійця, ідеться про значний і добре підготований ворожий загін. Лежачи за стовбуром старого дуба, він намагався зорієнтуватися в ситуації.
Хто це? Червоні? Німці? Радянські партизани? Особливої різниці не було, бо коли вже розпочався бій, домовлятися пізно, мусиш воювати будь з ким.
Міномети працювали з ретельністю молотарки, і випадкові стрільна, що проривалися через завісу галуззя вгорі, вже почали робити свою справу — на лівому фланзі скрикнув поранений.
Позиція сотні була придатною для оборони, але оборона — це не повстанська справа, ще й за браком амуніції. Козирі повстанця — маневр і несподіванка. Тому, поміркувавши, сотник вирішив прориватися «в лоб». Супротивник явно розраховує на відхід сотні, а це означає, що діяти треба навпаки. Якщо б сам Трійця влаштовував цю засідку, то основні сили розташував би праворуч та ліворуч, щоб затиснути ворога у лещата, а мінометні позиції прикрив би лише однією чотою з кулеметом. Командир невідомого підрозділу, певно, зробив так само, а отже, якщо діяти тихо, можна прорватися у «мертву» зону мінометного вогню, а там уже сподіватися на раптовість.
Залишивши чоту Вітра прикривати обоз, Трійця скомандував Дніпру стати у центрі прориву, а чоту Зенона відправив лівіше. Маючи малий запас амуніції, треба було тихо підкрастися якнайближче, щоб потім вдарити зненацька. Маневр вимагає найвищої виучки, але хлопці були перевірені й загартовані, втім іншого варіанту однаково не лишалося.
Обережно, пригинаючись та навіть плазуючи, сотня досягла «мертвої зони» і тепер поволі просувалася вперед. Вже стало перед очима узлісся, де й знаходилася позиція мінометів. Міни з шурхотом злітали над деревами, віддалено чулися команди, але якою мовою, розібрати не вдавалося, бо вуха заклало від пострілів.
Трійця скомандував залягти і по одному підповзати до низеньких чагарників на краю, щоб там сконцентруватися для удару, адже й висока трава там давала додаткові переваги. Якщо ворог викриє позицію — атакувати негайно, не зволікаючи. На щастя, зайняті стрілянням «наздогад буряків» вояки противника були не надто уважні. Користуючись цим, сотні вдалося зосередитися для атаки. Вже неозброєним оком було видно сіро-зелені мундири. Отже, німці. Трійця притулив до очей далековид і уважно роздивився їхню позицію. П’ять мінометів вели вогонь по лісу, перед ними знаходилася ріденька лава стрільців, а в кущах, напевно, розташувалися кулеметні гнізда. Все грамотно, як має бути.
Ситуація не надихала. Атакуючи розсипною, можна було трапити під фланговий кулеметний вогонь, а це вірна смерть. Трійця обережно обмацав далековидом рельєф і помітив темну улоговину, що перетинала місцевість рівно впоперек, утворюючи своєрідний шанець, у якому можна було зайняти проміжну позицію. Якщо одним кидком дістатися улоговини, і вже звідти — вперед, це — шанс. Звісно, якщо німці не встигли замінувати підходів.
Трійця ще раз перевів далековид на позицію ворога, і тут помітив, як на пілотці унтера окрім звичного орла блиснула срібляста кокарда. Череп із кістками. Тотенкопф. Емблема СС. Бог дав зіткнутися з регулярними частинами добірного німецького війська. Що ж, як казала поетка, подивимося, «чи ті кості білі всюди».
Сотник знаками показав Дніпру на улоговину, де належало з ходу розгорнути кулемет, щоб задавити фланговий вогонь. Зенон з чотою отримав завдання вдарити з іншого боку. За чверть години усі дісталися своїх позицій. Сигнал — коротка черга в повітря. Вперед!
— Слава! Слава! — залунало одночасно з усіх боків, і бійці рвонули на ворожі позиції. Кожен розумів, що його порятунок зараз у ногах, без будь-яких перебільшень, тому летів, неначе лісовий чортяка. І тактика на початках спрацювала. Німці розгубилися, було видно, як заметушилися командири, як солдати почали безладний безприцільний вогонь. Але СС — і є СС, не даремно їх так ретельно навчають. І вже за якусь хвилину з флангу заторохкотів кулемет, який і справді виявився там, де мав бути. І вже солдати взяли правильний приціл, а у лавах сотні здригнулося кілька стрільців, перечепившись через свинцеву перепону, яку неможливо здолати.
А проте короткої розгубленості ворога все-таки вистачило на те, щоб бійці дісталися улоговини. Чотовий Дніпро вже особисто лежав за кулеметом, змагаючись з німецьким колегою на фланзі, а хлопці залягли та почали ощадливий прицільний вогонь.