«Кончений», — поставила Ларунда безжальний діагноз, вигнала його з хати і відтоді виключила зі свого лексикону слово «стосунки». «Скінчив діло, гуляй сміло», — так формулювала вона відтоді свої принципи у взаєминах із сильною статтю і обов’язково додавала тезу про яєчний порошок у штанях.
Звісно, Уляниного Степана не можна було ставити на одну дошку з такими персонажами, але гризота в жіночій душі завжди знайде собі місце.
— Ні, насправді мені з ним добре. Але отут — Уляна показала собі на лоба, — відчуваю, неначе я річ якась. — Вона замислилася, підшуковуючи правильний вираз. — Неначе сама собі не належу.
— Щоб оце у всіх були такі проблеми, як у тебе. А у тебе щоб не було жодних інших, — засміялася у відповідь Катька.
— А він не буде думати, що я якась… — вона зупинилася, бо не знайшла годящого формулювання.
— Якась? Якщо ти будеш сильно пручатися, буде думати, це однозначно. А якщо тільки для початку — то все нормально. Знаєш, як та курка: чи не занадто швидко я біжу?
Куряча філософія не приваблювала Уляну, але хоч би що крутилося в голові — коли твоє тіло стає на бік чоловіка, тут нічого не вдієш.
— Дитинко, не думай про дурниці, — раптом посерйознішала Катька. — Тримай те, що є. Бо як твій капітан піде у море, матимеш досить часу на самоїдство.
Від цих слів щось штрикнуло Уляну попід серцем.
* * *
День Незалежності — не київське свято. Навіть попри те, що головні святкові заходи проходять у столиці.
Уляна ніколи не могла зрозуміти, звідки взагалі свого часу взялася ця Незалежність. Уявіть собі: у дев’яносто першому році, посеред останньої декади серпня, коли всі люди, а особливо чиновники, масово відпочивають на морі, у Києві змогло зібратися достатньо депутатів, щоб проголосувати за той самий Акт! Кажуть, що комуністична більшість злякалася юрми людей, яка оточила Верховну Раду, але звідки власне взялася ця юрма? Літо ж. Серпень.
Сама Уляна тоді була далеко від столиці, грілася з однолітками на пляжі рідного Очакова, як завжди у канікули, і бачила поруч безліч киян, які попри московський путч аж ніяк не поспішали повертатися до своєї столиці. Вона готова була закластися, що на всіх чорноморських пляжах відбувається те саме. Телевізором ішло «Лебедине озеро», путчистів на прес-конференції били дрижаки, а кияни спокійно хлюпалися у морській воді, до останнього віддаючись святій справі курортного відпочинку.
Згодом, поживши у Києві вже кілька років, Уляна зі здивуванням відзначила, що далеко не всі місцеві жителі у сезон відпусток емігрують зі столиці. Натомість багато хто віддає свої тіла дніпровським пляжам та воді, яку неможливо порівняти з Чорним морем, ба навіть із Дніпро-Бузьким лиманом, на березі якого власне і стоїть її рідний Очаків — звісно, за всієї поваги до сивого Дніпра-Славути, Борисфена або ж Данаприса, річки великої та легендарної, але зіпсованої греблями електростанцій, через які вода у серпні стає схожою на зелений борщ. Певно, саме ці патріоти столичних пляжів і створили революційний натовп у далекому дев’яносто першому. Але можновладці усе ж таки воліють відпочивати у Криму. Тож звідки тоді взялися депутати?
Але хоч би як воно було, нині охочі святкувати Незалежність у Києві мають повертатися з відпустки за тиждень до крайнього терміну, тобто до початку шкільного року, а заради чого, скажіть будь ласка? Був Ющенко, то хоч парад проводив дітям на втіху, а зараз… Та й ті з киян, що у серпні з якихось причин мусили сидіти у столиці, у вихідні намагалися чкурнути на дачі, що їх теж не бракує навколо Києва — і з західного, поліського боку, і зі східного, наддніпрянського — адже Київ, неначе велетенський вузол, поєднує Полісся з Наддніпрянщиною, а Поділля з Подніпров’ям, і затишних місць тут — на будь-який смак.
Отже лише невдахи, які не заробили ані на власну дачу, ні на відпустку у серпні, мусили відзначати державне свято у Києві разом із численними туристами. Проте цього року Уляна не переймалася через таку свою долю. І користуючись яскравим сонячним вихідним, витягла Степана на прогулянку містом. Про свято думати не хотілося, бо за нової влади воно дедалі більше виглядало фікцією. І Уляна вдягла легкі брюки та футболку, а оскільки прогулянки Києвом не бувають короткими, на ноги взула старі зручні кеди, які дозволяли не зважати на пройдену відстань. Вона запропонувала поїхати до улюбленого ботсаду, однак Степан все-таки потягнув на Майдан — приїжджим здається, що саме там знаходиться епіцентр столичних подій.