— Пані Уляно! — на порозі стояв Леон-кілер із незмінними торбами в руках.
Взагалі-то колеги сварилися на ці його торби і примушували залишати їх біля секретаря, але Уляна поблажливо ставилася до дивацтв взагалі і до дивацтв кур’єра зокрема. Врешті, якщо за тямущого працівника не доплачуєш грошима, доведеться платити чимось іншим — і поблажливість тут не є найбільшою таксою.
— Що там?
Він простягнув аркуш з текстом.
— Тут помилка в даті. На рік вперед.
Уляна взяла з його рук документ. Так, клопотання, яке вона писала, і дата… Точно!
— Ні, ви не подумайте, що я читаю документи, які ви мені доручаєте, але тут одразу кинулося в очі. Написано «грудень 2012», а зараз лише 2010-й.
І справді, там значився дванадцятий рік — зазвичай усі помиляються у січні, звикаючи до нового номера у графі «рік», а тут все сталося рівно навпаки. Хоча, якщо зважити, що в телевізорі, в інтернеті, в газетах та й просто розмовах усі торочать про Євро-2012, то можна й так зарапортуватися. Добре, що помітив.
— Дякую, — вона щиро посміхнулася дивакуватому, але уважному кур’єру та очима вказала на порожній стілець. — Та ви сідайте, поки я перероблю, бо це займе якийсь час.
— Спасибі, — він вмостився на краєчок, поставивши торби поперед себе і притулившись до них литками, немовби пасажир на вокзалі, який боїться злодіїв.
Уляна схилилася до комп’ютера, намагаючись пригадати, у якому каталозі зберегла текст клопотання. Перше, чому мають навчити юриста — це зберігати документи, причому так, щоб їх можна було знайти. Цієї істини зазвичай доходиш тоді, коли вже пізно, хард- диск переповнений файлами зі схожими назвами, а сумління сотні разів заспокоєне обіцянками якось зібратися з силами і навести в усьому цьому лад. Якось. Коли буде час.
— Клятий футбол, — промимрила вона, виправляючи дату.
— Так, я теж весь час плутаюся з цим Євро, — Леон-кілер дивився на неї якось по-батьківськи зверхньо, не так, як дивляться на начальство, він взагалі відрізнявся нестандартною поведінкою. — Ви знаєте, пані Уляно, у мене складається враження, що вони просто в розпачі від того, що збірна ніяк не може вийти на Європу, і тому вирішили врешті купити собі чемпіонат. Вони купують у клуби іноземних футболістів, а насправді хочуть купити перемогу.
Щось у цьому є. Уляна з цікавістю подивилася на кур’єра. Від нього зараз пахло чистим одягом попри ходіння пішки та пересування маршрутками. І навіть торби не випромінювали нічого крім того ж таки нейтрального запаху.
— Пане Леон… — вона мало не назвала його Леоном, — Леоніде Петровичу, ви дуже цікава людина, — у цих словах не було навіть натяку на комплімент. — А скажіть, от ви наче з вищою освітою…
Він кивнув, погоджуючись.
— Скажіть, тільки не ображайтеся, чому ви працюєте кур’єром? — вона послала документ на принтер і обернулася до співрозмовника. — Я думаю, ви би могли претендувати на значно вищу посаду, навіть у нас на фірмі є щось цікавіше, не кажучи вже…
Леон-кілер не посміхнувся, він взагалі не посміхався, завжди серйозний і показово зосереджений на темі розмови:
— Ви знаєте, пані Уляно, я не хочу підводити людей.
— Тобто? — не зрозуміла вона. — Не впораєтеся?
— Та ні. В тому то й справа, що впораюся. І ви на мене будете сподіватися. А як трапиться, то вийде, що це я вас підвів.
— Що трапиться? — не зрозуміла вона.
Він знизав плечима, немовби все було очевидно. Трапиться — і все. Уляна ще деякий час дивилася на нього запитально, але згодом опустила очі. Ну, не хоче людина говорити, то хай собі.
— Тим більше зараз, — додав Леон-кілер, немовби підтверджуючи свою потаємну думку. — Ви ж бачите, що робиться.
Уляна бачила, що робиться, але що саме має на увазі співрозмовник, не могла навіть припустити. А може, він хворий? Ну, тобто, в хорошому сенсі слова, не психічно. Бувають же такі хвороби, коли можеш будь-якої хвилини померти. Звісно, по ньому не скажеш, але вона ж і не лікар. Відповідальний працівник не хоче брати на себе зайвого, щоб раптова смерть не нашкодила працедавцю… Тьху на тебе, що ти таке верзеш на живу людину! Прикуси собі язика… Хоча в цьому щось є.
Вона взяла з лотка роздрукований документ, підписала, передала Леону-кілеру і ще довго дивилася йому услід, намагаючись розгледіти в рухах ознаки таємної недуги.