СБУ останнім часом демонструвала, що готова стати, якщо ще не стала, філією російської ФСБ — нащадка і спадкоємця КГБшної традиції. Починаючи з молодого керівника, який, будучи українцем за паспортом, увесь свій бізнес та інтереси зосередив саме на московських теренах. І те, що на посаду його призначив ще попередній «націонал-демократичний» президент — Віктор Ющенко, той, самий, за якого боролися на Майдані, свідчило — хвороба має довгий анамнез.
— Давайте домовимося, що, по-перше, ви без правильно оформленої і врученої повістки більше до них не їздите.
— Зачекай, — раптом вийшли зі ступору Віка. — А якщо вони знову силою?
Уляна мудро посміхнулася:
— Якщо вони ще раз спробують вчинити такий фокус, треба піднімати гучний скандал. Так, щоб чула вся вулиця.
При слові «скандал», Віка радісно закивала, а Вікінг глянув на неї скептично:
— Гадаєте, допоможе?
— Ну, ви повинні це знати, ви ж історик. Пацюки бояться світла. Спецслужби — розголосу. Ви вмієте кричати? — запитала Уляна.
Він розгублено поправив окуляри.
— Ну, як вам сказати…
Тут Уляна підняла голову і раптом загорлала на повний голос:
— Рятуйте! Мене хочуть викрасти! Це — бандити! Подзвоніть у міліцію!.... Ну якось так, — одразу перейшла вона на буденний тон.
— Зрозуміло, — Вікінг замислився. — Я читав десь про подібний епізод. Здається, Набока…
— А треба не читати, а кричати, — Уляна поважала ерудицію, але не абстрактну, а дієву. — Давайте!
— Що давайте?
— Кричіть, як оце я! Ми з Вікою вас викрадаємо, а ви кричіть!
— Як кричати?
— Голосно, — Уляна підвелася і як могла міцно вхопила історика за плече. — Віка, давай, викрадаємо його.
Віка дивилася розгублено.
— Припиніть, — засміявся Вікінг.
— Гучніше! — скомандувала Уляна, владно шарпаючи його.
— Припиніть!
— Не чую!
— Що ви робите? — науковець розгубився, може, це вперше у біографії жінка намагалася застосувати до нього силу.
— Віка, не сиди!
Але та отетеріло переводила очі з подруги на чоловіка.
— Я знаю, що треба робити, — мляво опирався історик.
— Усі знають, не всі роблять. Спробуйте один раз, і тоді, коли буде треба, все вийде саме собою! Віка, бери його за руку!
— Добре.
Черешенька нарешті вийшла зі ступору, підвелася і стала впритул до коханого. На відміну від Уляниної, її масивна фігура і справді віщувала небезпеку. А особливо міцні руки, які вхопили чоловіка за друге плече.
— Ну гаразд, — зітхнув історик, набрав повні груди повітря і раптом заверещав так, що у подруг аж вуха позакладало. — Ря-а-туй-те! Ґва-алту-ують!
Жінки заклякли, заскочені, а потім від реготу буквально зігнулися навпіл, безсило опустивши руки. За мить до спільних веселощів приєднався й Вікінг.
— Можна і «ґвалтують», — відсміявшись, резюмувала Уляна. — Більше людей зацікавиться.
Вона почекала ще трохи, поки атмосфера веселощів трохи знизить градус, а Віка припинить обіймати свого чоловіка, до якого допалася завдяки цій імпровізації.
— Тепер друге. Запишіть мій мобільний на гарячу кнопку. Без мене — жодних розмов з цими покидьками. Наступного разу вони можуть писати протокол, а там треба бути особливо обережним.
— Добре, — слухняно кивнув Вікінг. — Тільки я ні в чому не винен.
— Ні, ну як взагалі можна отак хапати безневинну людину! — звично заквоктала Віка.
— Оце й найгірше, що безневинну, — Уляна на секунду замислилася, як подати свої міркування так, щоб не залякати, а навпаки, стимулювати до боротьби. — Давайте спробуємо зрозуміти, що вони замислили. Скоріш за все, СБУ вигадало завести справу про витік за кордон секретної інформації з архівів. А хто у нас ходить по архівах? Історики. Пам’ятаєте, за Сталіна була змова лікарів? — він кивнув. — А це буде змова істориків. Знайдуть пару зачинщиків, а до них можна буде притягнути будь-кого зі знайомих або й знайомих знайомих.
— Що ж вони виробляють! — Віка вже була на своїй хвилі.
— СВУ, — згадав раптом Вікінг. — Це більше схоже на СВУ. У двадцять дев’ятому був процес. Спілка визволення України — вигадана чекістами підпільна організація. У складі цвіт інтелігенції — професори, доктори наук, учителі. А керівник — академік Єфремов.
— От-от. Щось таке, — про Єфремова Уляна колись чула від подруг-філологинь. — За сто років технології не змінилися. Отже, всю цінну інформацію з комп’ютерів треба заархівувати і покласти десь не вдома. Вони люблять вилучати ноутбуки й телефони. І забрати можуть швидко, а повертати доведеться дуже довго, якщо взагалі вдасться.