Врешті-решт! Зберися докупи!
І вона взялася міркувати як юрист. Отже нема жодних піратів та невизнаних сомалійських держав. А є власник судна, з яким у Степана існує контракт. Контракт вона бачила, читала, проте, на жаль, не залишила собі копії. Але запам’ятала, що представником власника в Україні виступає компанія по найму моряків з офісом в Одесі. Назва, звісно, вивітрилася з голови, але забивши у пошук слова «крюїнг» та «Одеса» швидко отримала перелік основних працедавців для українських моряків. Серед них значилася і «АBC Shipping Service» зі знайомими якорями на емблемі. Так.
Телефоном відповіла дівчина з типовою одеською вимовою. Вона підтвердила, що з «Бріареосом» негаразд, підтвердила, що у складі екіпажу є Степан Шагута, який підписав контракт за допомоги їхньої компанії, запевнила, що за останньою інформацією ніхто з екіпажу не постраждав, повідомила, що поки місце знаходження судна невідоме, але мальтійський власник судна «Валетта Шипінг» та грецька «Оушен Шипінг», яка здійснює управління, в курсі подій і вживають усіх необхідних заходів.
Уляна натиснула на відбій і подивилася на аркушик, що на ньому за звичкою фіксувала усе почуте. Назви компаній не викликали великої довіри. Але це вже хоч щось. І ключова фраза — ніхто з екіпажу не постраждав. Хоча, звідки це відомо?
Вона відкрила свою електронну пошту і перевірила, чи немає листів від Степана — саме цей спосіб спілкування, хоч як це дивно, був найефективнішим у морі. Був спам — зокрема й від компаній, які займаються морськими перевезеннями, якось вони, гади, вираховують мейли, які спілкуються з суднами в морі — але листа від Степана не було, хоч скільки натискай кнопку «гет месидж».
Що далі? Поміркуємо логічно. Сомалі — це іноземна держава. А за кордоном нашими громадянами займається Міністерство закордонних справ. Точно! Інтернет швидко підказав телефон гарячої лінії.
— Ви потелефонували на гарячу лінію Міністерства закордонних справ, зачекайте, оператор прийме ваш дзвінок. Ви потелефонували на гарячу лінію….
Уляна вже й сама стала гарячою, як ця лінія, коли нарешті почувся чоловічий голос:
— …адимидивиченко, — пробурмотів він своє прізвище так, щоб клієнт не дай Боже не розчув і у разі чого не мав на кого скаржитися. — Слухаю вас.
— Я з приводу захоплення судна «Бріареос» у Сомалі, — сухо промовила Уляна.
— Слухаю вас, — повторив голос.
— Один з членів екіпажу є українським громадянином. Шагута Степан Степанович.
Голос перепитав:
— Як, ви кажете, зветься судно?
— Брі-а-ре-ос. Власник — «Валетта Шипінг», Мальта.
— Дякуємо, ми зв’яжемося з нашим консульством на Мальті.
Уляна звикла цінувати юридичні тонкощі, тому уточнила:
— Управління здійснює грецька компанія «Оушен Шипінг».
— Дякуємо, ми зв’яжемося з нашим консульством у Греції, — майже дослівно повторив свою фразу голос, і Уляну це роздратувало.
— Пробачте, але він не у Греції, а в Сомалі, у піратів.
— На жаль, Україна не має свого представництва у Сомалі.
— Він в полоні у піратів! — підвищила голос Уляна.
— Розумію, — погодився голос. — А ви, пробачте, ким йому доводитеся?
Ким доводитеся? Гарне питання. Уляна трохи запнулася, але потім сформулювала розпливчасто:
— Родичка.
— Тоді вам необхідно звернутися до Міністерства з офіційною заявою, до якої докласти усі необхідні документи.
— Які документи? — не зрозуміла Уляна.
— Копію паспорта.
— Мого?
— І вашого. І цього…. як ви там сказали, Степана…?
— Не «цього», а Шагути Степана Степановича.
Голос у телефоні був позбавлений будь-яких емоцій, і це дратувало ще більше.
— Дякую. Копію паспорта Степана Степановича. Копію його контракту з судновласником. Копію документа, який підтверджує ваші родинні зв’язки…
— А це навіщо?
— Як це навіщо? — запитав голос здивовано і одразу перейшов на повчальну інтонацію. — Це питання стосується особистої безпеки, тому давати інформацію першому-ліпшому ми не можемо. Тільки близьким родичам, таким, як дружина, мати, батько, брати, сестри…
Уляна не стала дослуховувати весь перелік і сердито натиснула на кнопку відбою.