Від хвилювання відчуття часу зникло. Скільки минуло — дві хвилини, три? Він не міг знати, наскільки близько підійшов ворог, і тепер робив тяжкий вибір між ризиком, підвівшись, трапити під танковий кулемет, або ж плазуючи втратити час і бути розчавленим важкими гусеницями. Проте у будь-якому разі кожна секунда зараз була на вагу золота, а тому Степан відчайдушно підірвався на рівні і, не озираючись, рвонув до окопу. Ззаду простукотіла кулеметна черга — чи то здалося. Він навіть не помітив, що сам кричить, чи то схлипує, аж поки не звалився на дно окопу і не зібрав щелепи докупи, щоб мати можливість запитати:
— Де вони?
Напарник скоцюрбився на землі і дрібно стукотів зубами. Зрозуміло. Цей поки відвоював. Добре, хоч з переляку з позиції не втік.
Степан неслухняними руками розібрав дроти запалу і швидко визирнув назовні. Те, що побачив, було, неначе страшний сон.
Танк знаходився вже зовсім поруч. Передня частина гусениць, здається, вже нависала над самим окопом. Видно було, як земля піддається під залізними шипами, і чорний дим вихлопу стелеться навкруги. В одну мить Степан шкірою відчув, як десятки тонн чорного заліза валяться просто на голову, чавлять, втискаючи у мокрий ґрунт, і вже напівсвідомо смикнув дроти. Вибух оглушив і кинув його просто на тіло напарника. Вдвох, обійнявшись у смертельному жаху, вони завмерли на дні окопу, серця калатали у скронях у єдиному ритмі — а може, то й було одне серце на двох. Проте виявилося, що їхній час іще не настав.
У дзвінкій після вибуху тиші Степан підвівся, Зенек слідом за ним. Обережно визирнувши назовні, вони побачили понівечену вибухом ворожу машину. Зовсім поруч, але все-таки значно далі, ніж здалося переляканим очам. Одна з мін вибухнула під самим днищем танка і, вирвавши гусеницю, перехнябила його на правий бік. Друга — підірвалася просто неба, залишивши по собі велику яму.
Почекавши, чи не подасть ознак життя екіпаж і чи не здетонує бува боєзапас, Степан озирнувся навкруги. Підбитий танк був передовим, він порядно відірвався від інших. Але решта поки що залишалися цілісінькими — трійка насувалася на траншеї лівого флангу, а один виходив на позиції зовсім поруч по праву руку.
Степан обернувся до напарника. Той вже прийшов до тями і, бурмочучи щось під носа, лаштував магнітну гранату. Ти диви!
— Кинь ту штуку! На нього вже полюють.
Хлопчина визирнув назовні.
З протитанкового окопу визирав Влодарчик, готуючись до атаки.
— Давай стрічку. Треба допомогти.
Хлопчина кліпнув очима, від чого його брудне обличчя на мить стало подібним до грудки землі.
— Коли танк підійде до окопу, ми відкриємо вогонь, щоб він розвернувся до нас і став боком до уші. Тоді той зможе вчепити гранату.
Жах смерті, який вони разом пережили щойно, раптом відійшов, а замість нього прийшов спокій та тверезий розрахунок.
— Фаєр!
Кулемет здригнувся і застукотів, поливаючи броньовану машину цілком, здавалося б, нешкідливим для неї вогнем. Проте екіпаж потвори не збирався пробачати нападу на себе, і одразу ж заходився вишукувати ворога своєю гарматою. Це коштувало йому життя. Досвідчений поляк одним стрибком вискочив з ями, пробіг кілька кроків і вчепив гранату на корпус.
— Рахуй до семи! — вигукнув Степан азартно.
У навчальних класах пояснюють, що цього часу цілком має вистачити, щоб солдат встиг заховатися. Щоправда зараз мокра земля значно уповільнювала рухи, а проте Влодарчик блискуче підтвердив теоретичний розрахунок. Він уже встиг зникнути в окопі, коли вибух розірвав танку гусеницю, і машина безпомічно закрутилася на місці.
Залишивши полякові самому розбиратися з екіпажем підбитого танку, Степан переключив свою увагу на лівий фланг. Трійка тридцятьчетвірок прорвала оборону і зараз ретельно чавила траншеї та стрільців, розвиваючи свій успіх. Це було погано.
— Слухай, хлопче! — показав Шагута рукою на броньовану тушу перед позицією. — Зараз піде піхота, а цей покійник перекрив нам весь сектор обстрілу.
Зеновій кивнув. Навряд чи він був здатен відповісти щось у цьому стані, однак Степан і не розраховував на відповідь.
— Збирай манелі, пересуваємося під танк. Там міна вже свою справу зробила — менше буде копати.
Під прикриттям броньованого корпусу вони швидко пробігли два десятки метрів і опинилися просто перед такими страшними нещодавно гусеницями. Залізо пашіло теплом, але температура була цілком терпимою, і Степан першим пірнув під днище. За ним просунувся і Зеновій.
— Добре, що совєцькі танки — дизельні. Німецький горів би зараз, як смолоскип. — Степан розмовляв із напарником, не очікуючи на відповідь, наче із самим собою. — Жаркувато, звичайно, але жити можна.