— Я швидко, — прошепотіла коханому на вушко Уляна і прослизнула у ванну, щоб привести себе до ладу перед першим побаченням. Бо з таким Степаном воно направду було першим.
Уляна знову спробувала перегукуватися з коханим через двері. І він навіть кілька разів відповів. Вона ретельно вимила голову, щоб змити з волосся чужі запахи, яких набралася за день прогулянок та поїздок. Потім довелося сушитися під вітерцем слабенького готельного фену — свій взяти розуму, звісно, не вистачило, а ви навіть не уявляєте, у якому вигляді вона прокидалася, коли засинала бува із мокрою головою. Степанові не варто бачити її такою, бо ще втече назад до піратів.
Ще трохи часу забрала боротьба зі щетиною, яка наче навмисне проклюнулася саме там, де шкіра у жінки має бути шовковою. Особливо на першому після розлуки побаченні. Почистити зуби — поцілунок має нести свіжість. Звичний щовечірній крем для рук, щоб не сохнули, під очима, бо вік уже. Ступні, розгепані зимовими чобітьми та офісним взуттям, теж мають бути м’якими…
Коли Уляна нарешті відчула себе готовою з’явитися перед чоловіком, з яким не бачилася майже півроку, закуталася у халат і вийшла з ванної, то побачила, що Степан уже мирно спить, тицьнувшись носом у подушку, у тій самій позі, яку кожна досвідчена жінка трактує однозначно: навіть і не пробуй мене розбудити.
Дешеві готелі в центрі Стамбула завжди мають прихований ґандж, інакше чому б вони були дешевими? Або це — вікна, що виходять на гамірливий нічний клуб, або залізниця, що проходить мало не через кімнату. «Біг Оранж», який обрала Уляна в інтернеті, мав їх одразу два — залізницю та мінарет мечеті з гучномовцем, що зі сходом сонця голосно закликав правовірних на молитву, повідомляючи, що молитися — краще, ніж спати.
Уляна спочатку подумала, що це хтось помилково перемкнув телевізор на арабський канал, і вже почала мацати ліжко у пошуках пульту, і раптом відчула, як миттєво напружилося тіло Степана поруч.
Вона відкрила очі. Степан лежав на спині, блідий у світлі місяця, немов посипаний пудрою. Його погляд засклянів, а пальці стиснулися в кулаки з такою силою, що, здавалося, жили зараз розірвуть тонку шкіру. Через ніздрі виривалося хрипке часте дихання, як у бігуна на дистанції. Це було страшно, бо цієї миті він став абсолютно чужим, далеким та ворожим, немовби якась невідома істота заволоділа тілом зсередини.
Уляна спочатку рефлекторно сахнулася, але вже наступної миті обійняла коханого, притислася усім тілом, намагаючись повернути його собі, вирвати з пазурів таємного марення, стати між ним та цією істотою.
— Степаночку, що з тобою?.. Прокинься!.. Це я, Уляна… Я тут… Все добре… — бурмотіла вона якісь ідіотичні слова, пестила руками тіло, що здулося вузлами м’язів, торкалася губами обличчя, зведеного судомою, шепотіла, дихала жіночим теплом, обплітала ногами, притискалася грудьми та животом.
І це допомогло. Буквально за декілька секунд він кліпнув очима, потім м’язи помалу почали розпружуватися, вузли сухожиль розходитися, пальці заворушилися і кулаки поступово розкрилися у долоню.
Він повернув голову і подивився на неї, мовби не чекав побачити тут.
— Це я, Уляна, — посміхнулася вона, гладячи його груди, вкриті рідкими, але жорсткими кучерями. — Щось наснилося? Так?
Степан дивився на неї, приходячи до тями, потім заплющив очі і нарешті зовсім розслабився.
— Щось наснилося? — прошепотіла вона.
— Пробач, — сказав він. — Я думав, це вже давно пройшло.
— Пройшло-пройшло, — запевнила вона.
— Та ні, я не про те. Стільки років вже, я думав, що минулося.
«Яких років? Що минулося?», — ледь не вирвалося в Уляни, але вона вчасно прикусила язика. Говорити все підряд — не найкраща жіноча звичка. А розпитувати у такій ситуації — й поготів. Людині, яка пережила такі випробування, краще дати спокій. Після жахів полону кілька днів волі і справді роками можуть здатися.
Вона продовжувала притискатися і пестити це велике сильне тіло, поступово опускаючись донизу, і він не заперечував, ба навіть врешті поклав руки за голову на знак повної згоди з її волею і навіть певного натяку. А вона сприйняла це як належне, і спустилася ще нижче, беручи ініціативу до своїх губ та язика. Ковдру, яка заважала процесу, нетерплячим рухом відкинула на підлогу і ще раз замилувалася його ногами — довгими, але не сухими, з сильними стегнами та вузькими литками. У темній спальні на тлі білого простирадла вони виглядали чорними, неначе намальованими вугіллям у художній студії. Тілом Степана прокотилася хвиля судоми, а з грудей вирвалося зітхання.