— Вас тут щойно не було три тижні.
— Я знаю. Але я була в Лондоні, де атмосфера нервова, як вам відомо. А потім поїхала на північ — у промислову зону. Це було не морське повітря, яке освіжає й бадьорить.
Доктор Гейдок спакував свою сумку. Потім обернувся з усмішкою.
— Я готовий вислухати, чому ви по мене послали, — сказав він. — Ви тільки скажіть мені, чого ви хочете, і я це повторю за вами. Ви хочете послатися на мою професійну думку, що вам потрібне свіже морське повітря…
— Я знала, ви мене зрозумієте, — вдячно промовила міс Марпл.
— Морське повітря — справді чудова річ. Тож негайно вирушайте до Істбурна, бо інакше ваше здоров'я може різко погіршитися.
— В Істбурні, я думаю, надто холодно. Там зовсім мало рослинності, як вам відомо.
— У такому разі Бурнемаут або острів Вайта.
Міс Марпл підморгнула йому.
— Мені завжди здавалося, що малі містечка набагато приємніші.
Доктор Гейдок знову опустився на стілець.
— Ви розбудили мою цікавість. То яке містечко на узбережжі ви пропонуєте?
— Я думала про Дилмаут.
— Досить миле містечко. Щоправда, глухе й малоцікаве. То чому ви обрали Дилмаут?
Протягом хвилини або двох міс Марпл мовчала. Її погляд знову став стурбованим. Вона сказала:
— Якби одного дня ви випадково зіткнулися з фактом, який указував би на те, що багато років тому — дев'ятнадцять або двадцять — було скоєне вбивство. Той факт був би відомий лише вам, ніхто раніше про це не повідомляв і ніхто нічого не підозрював. Що ви зробили б?
— Убивство в ретроспективі, так?
— Достоту так.
— Нікого не засудили несправедливо? Ніхто не постраждав унаслідок того вбивства?
— Наскільки мені відомо, ні.
— Гм. Убивство в ретроспективі. Забуте вбивство. Що ж, я вам скажу свою думку. Я не став би ворушити забуте вбивство — ось що я зробив би. Розворушувати вбивство небезпечно. І, я сказав би, дуже небезпечно.
— Боюсь, я з вами згодна.
— Люди кажуть, убивця завжди повторює свої злочини. Це неправда. Існує різновид убивці, який скоює злочин, спромагається приховати його, а потім докладає всіх можливих зусиль, щоб ніколи більше не наражати себе на ризик. Я не хочу сказати, що потім такі люди живуть щасливо, — я в це не вірю, — бо існує багато способів розплати. Але бодай зовні все йде гаразд. Мабуть, саме так було у випадку з Мадлен Сміт, а потім й у випадку з Ліззі Борден. Провина Мадлен Сміт не була доведена, а Ліззі звинуватили — але багато людей думають, що обидві ті жінки були винні. Я міг би назвати й інші випадки. Ті люди ніколи не повторювали своїх злочинів — одне вбивство дало їм те, чого вони хотіли, і вони були задоволені. Але якби їм загрожувала небезпека? Я думаю, ваш убивця, хоч би ким він або вона були, належав саме до такого різновиду. Він скоїв злочин і позамітав за собою сліди, і ніхто нічого не запідозрив. Але припустімо, хтось почне докопуватися, нишпорити, перевертати каміння і зрештою, можливо, відкриє істину? То що в такому випадку робитиме ваш убивця? Просто стоятиме, усміхаючись, тоді як мисливець підходитиме до нього все ближче й ближче? Ні, якщо тут не йдеться про принципи, я залишив би все так, як воно є. — І він повторив свою попередню фразу: — Я не став би ворушити забуте вбивство.
І додав твердим голосом:
— І такий вам буде мій наказ: облиште все, як воно є.
— Але ця справа стосується не тільки мене. Вона стосується також двох чудових дітей. Дозвольте, я вам усе розповім.
І вона розповіла йому всю історію, а Гейдок вислухав її.
— Диво та й годі, — сказав він, коли міс Марпл закінчила. — Дивовижний збіг. Усе тут, власне, викликає подив. Але, думаю, ви собі чудово усвідомлюєте, які можуть бути наслідки?
— О, звичайно. Але вони поки що цього не розуміють.
— Це може призвести до великого нещастя, і тоді вони гірко пожалкують, що розбудили це приспане вбивство.
Скелети мають залишатися у своїх домовинах. А проте, скажу вам, я цілком розумію погляд того молодого Джайлза. Хай йому сто чортів, але я теж не зміг би залишити там усе, як є. Навіть мене розбирає тепер цікавість, хоч я й не живу в тому домі…
Він урвав свою мову й подивився на міс Марпл суворим поглядом.
— То саме цим пояснюється ваше бажання подихати свіжим повітрям Дилмаута? Ви хочете втрутитися в щось таке, що не має до вас найменшого стосунку.
— Авжеж, не має, докторе Гейдок. Але я хвилююся за тих двох. Вони молоді, недосвідчені й надто довірливі та наївні. Я відчуваю необхідність бути там і наглядати за ними.
— То ось чому ви туди їдете. Щоб доглянути за ними! Невже ви не можете обминути жодного вбивства? Навіть убивства в ретроспективі?