Ґвенда слухняно поповзла вниз.
— Ти не могла бачити чоловіка, який промовив ті слова?
— Не пригадую, щоб я його бачила. Він, мабуть, стояв трохи далі, атож — там. Я бачила лише його величезні лапи.
— Лапи? — здивовано перепитав Джайлз.
— То були справді лапи. Сірі лапи — не людські.
— Що ти вигадуєш, Ґвендо. Це ж не було вбивство на вулиці Морг. Люди не мають лап.
— Але він мав лапи.
Джайлз із сумнівом подивився на неї.
— Ти, певно, вигадала це потім.
— А тобі не здається, що я взагалі усе вигадала? — повільно проказала Ґвенда. — Ти знаєш, Джайлзе, я вже багато міркувала про це. Мені здається імовірнішим, що вся та подія була сном. І чом би справді їй не бути сном? Я могла дитиною побачити такий сон і дуже злякатися, а потім запам'ятати його надовго. Тобі не здається, що це дуже ймовірне пояснення? Адже ніхто в Дилмауті не має найменшого уявлення про те, що тут хтось когось убив або хтось раптово помер чи зник, і взагалі ніхто не пам'ятає нічого дивного й незвичайного про цей дім.
Тепер Джайлз здавався малим хлопчиком іншого різновиду — хлопчиком, у якого відібрали його нову іграшку.
— Мабуть, і справді твоє видіння могло бути лише жахливим сном, — неохоче зізнався він.
А тоді раптом обличчя йому проясніло.
— Ні, — сказав він. — Я в це не вірю. Тобі, звичайно, могли наснитися мавпячі лапи і хтось мертвий, але хай мене чорти візьмуть, якщо тобі могла приснитися та цитата з п'єси «Герцогиня д'Амальфі».
— Я могла почути її від когось, а потім вона мені приснилася.
— Не думаю, щоб дитина була спроможна на це. Так могло статися тільки в тому випадку, якщо ти почула її за обставин глибокого потрясіння — а в такому разі ми знову повертаємося туди, де були. Стривай-но, я все зрозумів. Це лапи тобі приснилися. Ти побачила труп і почула слова, і ти була перелякана, а потім тобі наснився кошмарний сон, і в тому сні були мавпячі лапи — можливо, ти дуже боялася мавп.
У погляді Ґвенди був сумнів, а проте вона повільно мовила:
— Думаю, могло бути й так…
— Я хотів би, щоб ти пригадала більше… Спускайся сюди, у хол. Заплющ очі. Думай… Тобі більше нічого не пригадалося?
— Ні, не пригадалося, Джайлзе… Що більше я думаю, то далі все це відходить… Тобто я починаю тепер сумніватися, чи я взагалі щось бачила. Можливо, того вечора в театрі я просто пережила тимчасове затьмарення свідомості або щось таке.
— Ні. До того затьмарення свідомості щось спричинилося. Міс Марпл теж так думає. А що ти скажеш про «Гелену»? Безперечно, ти щось пам'ятаєш про Гелену.
— Я нічого не пам'ятаю. Тільки ім'я.
— Можливо навіть, ти його перекрутила.
— Ні, я нічого не перекрутила. То була Гелена.
Ґвенда здавалася впертою й переконаною.
— Але якщо ти так певна, що то була Гелена, то мусиш щось знати про неї, — слушно припустив Джайлз. — Ти знала її добре? Вона тут мешкала? Чи лише приїхала сюди в гості?
— Я тобі сказала, що не знаю.
Ґвенда почала здаватися напруженою й роздратованою.
Джайлз спробував інший підхід.
— А кого ще ти могла б пригадати? Свого батька?
— Ні. Тобто я не знаю. Я, звичайно, щодня бачила його фотографію. Тітка Елісон мала звичку казати мені: «Це твій тато». Але я не пам'ятаю, щоб він був тут, у цьому будинку.
— А ти не могла б пригадати якихось слуг, няньок абощо?
— Ні, ні. Чим напруженіше я намагаюся когось пригадати, тим більше все перетворюється на білу пляму. Те, що я знаю, перебуває десь на самому дні моєї підсвідомості — як намагання підійти до цих дверей. Я не пригадала, що там були двері. Можливо, якщо ти перестанеш так наполегливо мене сіпати, Джайлзе, я зможу пригадати щось іще. Але свідомі спроби пригадати щось приречені на невдачу. Це було так давно.
— Я не думаю, що вони приречені на повну невдачу — навіть стара міс Марпл так не думає.
— Вона не підказала нам, що тут можна було б зробити, — промовила Ґвенда. — Але я певна, якісь ідеї в неї були, я це зрозуміла з того, як блищали її очі. Цікаво, що вона робила б на нашому місці?
— Навряд чи вона придумала б щось таке, чого ми не могли б придумати, — розважливо сказав Джайлз. — Нам слід припинити снувати спекулятивні здогади, Ґвендо, і спробувати систематично розглянути відомі нам факти. Я вже дещо зробив — переглянув у парафіяльному реєстрі списки смертей. Серед небіжчиків немає жінки на ім'я Гелена відповідного віку. Власне, за той період, який я переглянув, узагалі не померла жодна з Гелен, за винятком такої собі Гелени Паґ, віком дев'яносто чотири роки. Тепер ми повинні вигадати якийсь інший практичний підхід. Якщо твій батько та, імовірно, твоя мачуха мешкали в цьому домі, то вони мусили або купити його, або взяти в оренду.