— Так. Але я відразу почула себе в ньому як удома.
— Як удома, — повторив доктор. Він промовив ці слова без жодного виразу, але Джайлзові здалося, ніби на думці в нього щось було.
— Отже, тепер ви розумієте, чому я до вас приїхала, — сказала Ґвенда. — Я сподівалася, ви розповісте мені про мого батька, про Гелену й… про все інше.
Він подивився на неї замисленим поглядом.
— Думаю, вони небагато знали — ваші родичі в Новій Зеландії. Та й звідки вони могли знати? Але розповідати, власне, нема чого, Гелена — моя сестра — поверталася додому з Індії на тому самому кораблі, що й ваш батько. Він був удівець із малою донькою. Гелена пожаліла його чи, може, закохалася в нього. Він почувався самотнім, а може, теж закохався в неї. Іноді буває важко вгадати, як розгортатимуться події. Вони одружилися в Лондоні відразу по тому, як прибули, і приїхали в Дилмаут, до мене. Я тоді був там на практиці. Келвін Гелідей здався мені приємним чоловіком, досить нервовим і виснаженим — але вони були начебто щасливими… але потім…
Він помовчав хвилину, перш ніж сказав:
— Проте не минуло й року, як вона втекла від нього з іншим чоловіком. Ви, певно, знали про це?
— Із ким вона втекла? — запитала Ґвенда.
Він подивився на неї своїми проникливими очима.
— Вона мені про це не сказала, — промовив він. — Я не користувався її довірою. Я бачив, — просто не міг не бачити, — що між нею й Келвіном було не все гаразд. Не знаю, чому. Я завжди був чоловіком простодушним, прихильником подружньої вірності. Гелена не захотіла б розповісти мені про те, що відбувалося. До мене дійшли чутки, — чутки завжди доходять, — але якогось конкретного імені в них не згадувалося. До них часто приїздили гості з Лондона або з інших місцевостей Англії. Певно, то був один із них.
— То вони не розлучалися?
— Гелена не хотіла розлучатися. Так сказав мені Келвін. Тому я думаю, хоч, може, і помиляюся, що то був роман з одруженим чоловіком. Можливо, кимсь таким, чия дружина була католичкою.
— А мій батько?
— Він теж не хотів розлучення.
Доктор Кеннеді став відповідати на її запитання дуже коротко.
— Розкажіть мені про мого батька, — попросила Ґвенда. — Чому він несподівано вирішив відіслати мене до Нової Зеландії?
Кеннеді помовчав хвилину, перш ніж сказати:
— Я думаю, ваші родичі тиснули звідти на нього. А після того як зламався його другий шлюб, він, певно, подумав, що це найкращий вихід.
— А чому він не відвіз мене туди сам?
Доктор Кеннеді подивився в бік каміна, машинально шукаючи дріт, яким прочищав свою люльку.
— О, я не знаю… Його здоров'я на той час було в поганому стані.
— А що з ним було таке? Від якої хвороби він помер?
Двері відчинилася, і непривітна економка увійшла з тацею. На ній було кілька грінок, намащених маслом, і трохи джему, але тістечок не було. Невиразним жестом доктор Кеннеді попросив Ґвенду наливати чай. Коли філіжанки були наповнені й роздані й Ґвенда взяла грінку, доктор Кеннеді сказав із якоюсь силуваною веселістю:
— Розкажіть мені, що ви зробили з будинком? Певно, я тепер його не впізнаю — після того, як ви все там перебудували?
— Ми поки що не чіпали нічого, крім ванних кімнат, — сказав Джайлз.
Ґвенда, не відриваючи погляду від доктора, повторила своє запитання:
— Від якої хвороби помер мій батько?
— Я не можу вам цього сказати, моя люба. Знаю лише, що стан його здоров'я був поганий, і зрештою він поїхав лікуватися до санаторію — кудись на східне узбережжя. Він помер через два роки.
— А про який конкретно санаторій ідеться?
— Пробачте мені. Я вже не пригадую. Пам'ятаю тільки, що він був десь на східному узбережжі.
Було очевидно, що він щось приховує. Джайлз і Ґвенда подивилися одне на одного протягом короткої секунди.
Джайлз сказав:
— Принаймні ви можете показати нам, сер, де він похований? Ґвенда, природно, хотіла б навідати його могилу.
Доктор Кеннеді нахилився над каміном, виколупуючи попіл із люльки складаним ножиком.
— Я хотів би порадити вам, — сказав він якимсь ухильним голосом, — не приділяти так багато уваги минулому. Усе це поклоніння предкам — помилка. Лише майбутнє має значення. Ось ви, двоє молодих здорових людей, ви маєте перед собою весь світ. Дивіться лише вперед. Не приносьте квітів на могилу того, кого ви, якщо дивитися на речі практично, зовсім не знали.
Проте Ґвенда з ним не погодилася.
— Я хочу відвідати могилу батька, — уперто сказала вона.