— Боюся, я не зможу допомогти вам. — Голос доктора Кеннеді звучав чемно, але холодно. — Відтоді минуло багато часу, а моя пам'ять уже не та, що колись. Я втратив зв'язок із вашим батьком, після того як він покинув Дилмаут. Якщо не помиляюся, він написав мені одного разу із санаторію, який був десь на східному узбережжі, але я не можу бути певним навіть у цьому. І я не маю жодного уявлення про те, де він похований.
— Дуже дивно, — сказав Джайлз.
— Нічого особливо дивного в цьому нема. Ви повинні розуміти, що нас із ним пов'язувала тільки Гелена. Я дуже любив Гелену. Вона моя зведена сестра й на багато років молодша, ніж я, але я намагався виховати її якнайліпше. Вона навчалася в добрих школах і все таке. Але я не можу стверджувати, що Гелена відзначалася стабільним характером. Коли вона була зовсім юна, то увійшла в близькі взаємини з дуже небажаним молодиком. Мені пощастило витягти її з тієї тарапати. Потім наполягла на тому, щоб поїхати до Індії й там одружитися з Волтером Фейном. Тут усе нібито було гаразд: приємний хлопець, син найкращого в Дилмауті адвоката, але, правду кажучи, сірий і непривабливий. Він завжди її обожнював, але вона ніколи навіть не дивилася на нього. А тут раптом змінила думку й подалася до Індії, щоб одружитися з ним. Та коли з ним зустрілася, це бажання в неї відразу зникло, і вона попросила мене телеграмою, щоб я надіслав їй гроші на квиток додому. Я надіслав. Повертаючись до Англії, вона познайомилася на пароплаві з Келвіном. Вони одружилися, перш ніж я про це довідався. Мені, зізнаюся вам щиро, було трохи соромно за таку сестру. Це пояснює, чому Келвін і я не підтримували стосунків після того, як вона від нього пішла. — І зненацька він запитав: — Як там тепер Гелена? Ви можете мені це сказати? Я хотів би зустрітися з нею.
— Але ж ми не знаємо, — сказала Ґвенда. — Ми нічого про неї не знаємо.
— Справді? А я подумав, коли прочитав ваше оголошення… — Він подивився на них із несподіваною цікавістю. — Скажіть мені, навіщо ви опублікували те оголошення?
Ґвенда сказала:
— Ми хотіли з нею зустрітися… — і зненацька замовкла.
— Ви хотіли зустрітися з людиною, якої зовсім не пам'ятали?
Доктор Кеннеді здавався спантеличеним.
Ґвенда швидко сказала:
— Я думала, якщо я з нею зустрінуся, вона щось розповість мені про мого батька.
— Так, так, розумію. Пробачте мені, але з мене вам буде мало користі. Пам'ять у мене вже не та. І це було так давно.
— Принаймні, вам відомо, якого профілю був той санаторій? — запитав Джайлз. — Туберкульозний?
Несподівано обличчя доктора Кеннеді знову стало дерев'яним.
— Так… Так… Здається, він був саме такий.
— Тоді ми знайдемо його досить легко, — сказав Джайлз. — Дуже дякуємо вам, сер, за все, що ви нам розповіли.
Він підвівся, а Ґвенда підвелася за ним.
— Ми дуже вдячні вам, — сказала вона. — І запрошуємо вас навідати нас у Домі-на-Горі.
Вони вийшли з кімнати, і Ґвенда востаннє подивилася на доктора Кеннеді через плече. Він стояв біля каміна, смикав себе за свої сиві вуса й здавався стурбованим.
— Він знає щось таке, чого не хоче сказати нам, — промовила Ґвенда, коли вони сідали в автомобіль. — Тут щось є… О, Джайлзе, мене змагає відчуття, що нам не треба було братися за цю справу…
Вони подивились одне на одного, і в обох у душі виник той самий страх, у якому вони не хотіли признатися.
— Міс Марпл мала слушність, — сказала Ґвенда. — Нам треба було залишити минуле таким, як воно є.
— Нам не обов'язково продовжувати, — сказав Джайлз, але якось невпевнено. — Можливо, і справді, люба Ґвендо, зупинимося на цьому.
Ґвенда похитала головою.
— Ні, Джайлзе, тепер ми вже не можемо зупинитися. Ми завжди будемо щось припускати та щось уявляти. Ні, ми мусимо продовжити свої пошуки… Доктор Кеннеді щось від нас приховує, бо йому нас шкода, а ця історія пахне великими неприємностями. Але тепер ми мусимо продовжувати й з'ясувати, що ж сталося насправді. Навіть якщо це мій батько був тим, хто…
Але вона не змогла закінчити своєї думки.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
Галюцинації Келвіна Гелідея
Наступного ранку вони були в саду, коли місіс Кокер вийшла з дому і сказала:
— Пробачте мені, сер. Доктор Кеннеді на телефоні.
Ґвенда розмовляла зі старим Фостером, і Джайлз не став відривати її від цієї розмови. Він пішов у дім і взяв слухавку.
— Джайлз Рід слухає.
— Це доктор Кеннеді. Я довго міркував про нашу вчорашню розмову містере Рід. Є деякі факти, про які, думаю, вам і вашій дружині слід би знати. Ви будете вдома, якщо я приїду до вас пополудні?