— Звичайно, будемо. На котру годину ви приїдете?
— На третю.
— Це нас влаштовує.
А тим часом у саду старий Фостер запитав у Ґвенди:
— Це той самий доктор Кеннеді, який колись жив у Вест-Кліфі?
— Мабуть, той самий. А ви його знали?
— Колись його вважали тут найкращим лікарем, хоч доктор Лейзенбі був набагато популярнішим. Він завжди вмів посміятися, пожартувати, це я про доктора Лейзенбі кажу. Доктор Кеннеді був суворий і дещо сухий — але свою справу знав.
— А коли він покинув практику?
— Та вже давно. Либонь, років п'ятнадцять тому. У нього погіршилося здоров'я, так люди кажуть.
Джайлз визирнув із вікна й відповів на німе запитання Ґвенди.
— Він приїде сьогодні пополудні.
— Справді?
І вона знову обернулася до Фостера.
— А ви знали сестру доктора Кеннеді?
— Сестру? Про неї я мало що можу сказати. Вона була тоді ще зовсім юною дівчиною. Ходила до школи, потім поїхала кудись за кордон, хоч я чув, ніби вона повернулася на короткий час сюди, після того як вийшла заміж. А потім утекла з якимсь чоловіком, вона завжди була трохи дика, так про неї розповідають. Але сам я ніколи не бачив її на власні очі. Я тоді упродовж не дуже довгого часу жив і працював у Плімуті, ви знаєте.
Ґвенда запитала, коли вони відійшли з Джайлзом на протилежний кінець тераси:
— Чому він приїздить?
— Ми довідаємося про це о третій годині.
Доктор Кеннеді приїхав точно в призначений час. Окинувши поглядом вітальню, він сказав:
— Дивно бачити себе тут знову.
Потім перейшов до суті без передмови.
— Я так розумію, ви обоє сповнені рішучості знайти санаторій, у якому помер Келвін Гелідей, і з'ясувати всі подробиці про його хворобу та смерть?
— Безперечно, — сказала Ґвенда.
— Що ж, вам це буде не так важко зробити, звичайно. Тому я вирішив, що для вас буде меншим потрясінням, якщо ви довідаєтеся про деякі факти від мене. Мені дуже прикро розповідати про це, бо моя розповідь не принесе користі ані вам, ані комусь іншому, а вам, Ґвенні, певно, завдасть великого болю. Але так воно було. Ваш батько не хворів на сухоти, і санаторій, про який ми говорили, був насправді психіатричною клінікою.
— Психіатричною клінікою? То він збожеволів?
Обличчя у Ґвенди стало бліде, як смерть.
— Такий діагноз йому не був поставлений. І на мою думку, він не був божевільним у прямому значенні цього слова. Він пережив дуже сильне нервове потрясіння й страждав від важких галюцинацій. Він прийшов до тієї клініки добровільно й, звичайно, міг би покинути її, коли завгодно, якби захотів. Проте його стан так і не поліпшився, і він там помер.
— Він потерпав від галюцинацій? — Джайлз повторив ці слова тоном запитання. — Яких саме?
Доктор Кеннеді сухо сказав:
— Йому ввижалося, ніби він задушив дружину.
У Ґвенди вихопився здушений крик. Джайлз швидко простяг руку й узяв її холодну долоню у свою.
— І він справді її задушив?
— Що ви сказали? — Доктор Кеннеді скинув на нього здивованим поглядом. — Ні, звичайно ж, ні. Про це ніколи не було й мови.
— Але звідки ви знаєте? — непевним голосом запитала Ґвенда.
— Моя люба дитино! Такого не було й не могло бути. Гелена покинула його й утекла з іншим чоловіком. Після цього він протягом певного часу перебував у дуже нервовому стані. Його мучили жаскі сновидіння, хворі фантазії. А останній шок викинув його за межі здорового глузду. Я не психіатр. Вони мають свої пояснення для таких речей. Якщо чоловік вважає, що краще його дружина померла б, аніж зрадила його, то він може переконати себе в тому, що вона мертва — і навіть у тому, що він її вбив.
Джайлз і Ґвенда нишком обмінялися застережливим поглядом.
— То ви цілком упевнені, що насправді він не зробив того, що, на його думку, він зробив?
— Авжеж, я цілком упевнений. Я одержав два листи від Гелени. Один вона надіслала з Франції через тиждень після свого від'їзду, а другий — через півроку. О, ні, ішлося про галюцинації в їхньому чистому вигляді.
Ґвенда набрала повні груди повітря.
— Будь ласка, розкажіть мені все, — попросила вона.
— Я розповім вам усе, що зможу, моя люба. Почну з того, що Келвін перебував у специфічному невротичному стані протягом певного часу. Він прийшов до мене й усе мені розповів. Сказав, що його мучать тривожні сновидіння. Ці сновидіння, сказав він, завжди однакові й закінчувалися вони одним і тим самим — він душив Гелену. Я спробував проникнути в корінь проблеми — подумав, що, певно, він пережив тяжкий конфлікт у ранньому дитинстві. Мабуть, його батько й мати не були щасливим подружжям… Я не стану заглиблюватися в ці подробиці. Вони цікаві лише для лікаря. Я рекомендував Келвіну проконсультуватися в психіатра, сказав, що в нас є першокласні фахівці, але він нічого не хотів слухати, він вважав свої сновидіння сутою нісенітницею.