РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ
Невідомий чинник
Коли Джайлз повернувся, після того як провів доктора Кеннеді, він знайшов Ґвенду там, де залишив її. На щоках у неї були червоні плями, а очі палали гарячковим вогнем. Коли вона заговорила, її голос пролунав хрипко й уривчасто:
— Як ото кажуть у давньому прислів'ї? Смерть і божевілля — хіба не все одно? А ми маємо і те, і те — і смерть, і божевілля.
— Ґвендо, люба…
Джайлз підійшов до неї й обняв її. Тіло в неї було тверде й напружене.
— Чому ми не залишили все, як воно було? Чому? Це мій власний батько задушив її. І ті слова, які я чула, промовив мій власний батько. Не дивно, що мені все пригадалося — не дивно, що я так перелякалася. Мій власний батько.
— Стривай, Ґвендо, стривай. Адже насправді ми не знаємо…
— Звісно, ми все знаємо. Адже він сказав докторові Кеннеді, що задушив дружину, чи не так?
— Доктор Кеннеді абсолютно переконаний, що він не…
— Бо він не знайшов труп. Але труп був, і я його бачила.
— Ти бачила його в холі, а не в спальні.
— Яка різниця?
— Але ж це дивно, ти хіба не згодна? Навіщо було Гелідею казати, що він задушив дружину в спальні, якщо насправді він задушив її в холі?
— О, я не знаю. Це неістотна деталь.
— Я не певен. Поміркуй-но розважливо, моя люба. У цій історії є кілька дуже сумнівних пунктів. Припустімо, наприклад, що твій батько й справді задушив Гелену. У холі. І що сталося потім?
— Він пішов до доктора Кеннеді.
— І сказав йому, що задушив дружину в спальні, привіз його у свій дім, але жодного трупа там не виявилось — ані в холі, ані в спальні. Нехай мене чорти візьмуть, але немає вбивства, якщо немає трупа. Що він зробив із трупом?
— Можливо, труп був і доктор Кеннеді допоміг батьку позбутися його — але нам про це він, звичайно, не розповів.
Джайлз похитав головою.
— Ні, Ґвендо, я не вірю в те, що доктор Кеннеді міг так зробити. Він тверезий, розважливий, позбавлений емоцій шотландець, а ти припускаєш, що він пішов би на ризик і став співучасником уже скоєного злочину. Я не вірю, що він би на це пішов. Він зробив би все для Гелідея, щоб довести його хворобливий психічний стан — це так. Але навіщо йому було намагатися приховати злочин? Келвін Гелідей не був йому родичем чи бодай близьким другом. Було вбито його власну сестру, яку він, безперечно, любив — хай навіть і ставився з легким вікторіанським несхваленням до її надто вільної поведінки. Він не захотів би приховувати злочин Гелідея навіть заради тебе — адже ти не була дитиною його сестри. Ні, Кеннеді не став би брати участь у спробах приховати вбивство. Якби навіть він погодився на це, то лише в один спосіб, а саме: видати посвідчення, що вона померла від серцевого нападу абощо. Я припускаю, що він міг би так зробити — але ми точно знаємо, що він і так не зробив. Бо запису про її смерть немає в парафіяльному реєстрі, і як би він справді так зробив, то сказав би нам, що його сестра померла. Отже, візьми до уваги ці міркування й поясни мені, якщо зможеш, куди подівся труп.
— Можливо, мій батько його десь закопав — у садку, наприклад?
— А потім пішов до Кеннеді й сказав йому, що задушив дружину? Навіщо? Хіба йому не зручніше було б дотримуватися версії, що вона «покинула його»?
Ґвенда відкинула волосся з чола. Вона була тепер не така заклякла й напружена, а червоні плями на її щоках поблякли.
— Я не знаю, — промовила вона. — Усе здається й справді трохи дивним, після того як ти висловив свої міркування. Ти гадаєш, доктор Кеннеді розповів нам правду?
— О, так, я переконаний у цьому. З його погляду, у цій історії нема нічого незвичайного. Сновидіння, галюцинації — і нарешті, головна галюцинація. Він не має сумніву, що то була галюцинація, бо, як я тобі щойно сказав, коли немає трупа — нема й убивства. Але саме в цьому пункті ми перебуваємо в іншому становищі, ніж він. Ми знаємо, що труп був.
Він зробив паузу, а тоді провадив:
— З його погляду, усе збігається. Відсутність одягу та валізи, прощальна цидулка. А тоді два листи від його сестри.
Ґвенда стрепенулася.
— Листи. Як ми можемо пояснити їх?
— Ніяк не можемо. Але ми повинні. Якщо ми припустимо, що Кеннеді сказав нам правду (а я в цьому цілком переконаний, як я тобі вже казав), то нам треба буде якось пояснити листи.
— Ти думаєш, вони справді були написані почерком його сестри? Він його впізнав?
— Ти знаєш, Ґвендо, я не думаю, що таке питання перед ним постало. Це не те саме, що підпис на сумнівному чекові. Навіть якби ті листи були написані почерком, хай тільки трохи схожим на почерк його сестри, йому не спало б на думку поставити їх під сумнів. Адже він уже переконав себе в тому що вона з кимсь кудись поїхала. А листи лише підтвердили його переконаність. Якби він узагалі не мав від неї ніякої звістки — тоді він міг би щось запідозрити. А проте можна назвати кілька дивних подробиць щодо цих листів, на які він не звернув уваги, але які вселяють підозру мені. Вони позначені дивною анонімністю. Ніякої зворотної адреси, крім поштового ящика «до запитання». Жодного натяку на те, що то був за чоловік, із яким вона втекла. Явний намір порвати з усіма колишніми стосунками. Тобто я хочу сказати, це листи точно такого типу, які вигадав би вбивця, якби захотів відвернути підозру в родичів своєї жертви.