Ґвенда боялася, що в них будуть проблеми з цим чаюванням, але, на щастя, міс Марпл, схоже, зовсім не помітила, що її господиня говорить трохи занадто швидко й надто гарячково, а її веселість дещо силувана. Щодо міс Марпл, то вона розмовляла легко й невимушено — вона дуже тішиться своїм перебування: і у Дилмауті, а деякі приятельки її приятельок до того ж написали своїм подругам у Дилмауті, і в результаті вона отримала кілька дуже цікавих запрошень від місцевих жителів.
— Ти вже не почуваєшся тут зовсім чужою, якщо ви розумієте, про що я кажу, моя люба, після того як познайомишся з людьми, які живуть тут протягом багатьох років. Наприклад, мене запрошено на чай до місіс Фейн — вона вдова старшого партнера в найшанованішій тут адвокатській конторі. Це старовинна сімейна фірма. Тепер нею керує її син.
Лагідний балакучий голос не замовкав ні на мить. Господиня в неї дуже добра. Вона влаштувала її так затишне, та й готує чудово. Вона служила протягом кількох років у її давньої подруги місіс Бентрі, і хоч родом вона не звідси, її тітка жила тут протягом багатьох років, і вони з чоловіком мали звичай приїздити сюди на вакації, тож вона добре обізнана з усіма місцевими плітками. До речі, ви задоволені своїм садівником? Мені тут розповідали, він більше схильний базікати, ніж працювати.
— Базікати й пити чай він великий майстер, — сказав Джайлз. — Він у середньому випиває по п'ять філіжанок чаю за день. Але працює дуже добре, коли ми на нього дивимося.
— Ходімо, ми покажемо вам сад, — запропонувала Ґвенда.
Вони показали їй будинок і сад, і міс Марпл зробила кілька дуже слушних зауважень. Ґвенда, певно, помилилася, боячись проникливого погляду міс Марпл, яка відразу помітить, що з ними щось відбувається. Бо міс Марпл, здавалося, не помітила в їхній поведінці нічого незвичайного.
Проте, на свій же превеликий подив, сама Ґвенда повелася в цілком непередбачуваний спосіб. Вона урвала міс Марпл посеред якоїсь розповіді про дитину, що гралася мушлею і, важко зітхнувши, сказала Джайлзові:
— Ет, хай воно западеться — розповімо їй усе…
Міс Марпл обернула голову й подивилася на неї пильним поглядом. Джайлз почав говорити, потім замовк. Нарешті він сказав:
— Власне, це твоя історія, Ґвендо.
І Ґвенда розповіла їй усе. Про їхній візит до доктора Кеннеді, про його подальший приїзд до них і про все, що він їм розповів.
— Ви саме це мали на увазі, правда ж? — запитала Ґвенда, переводячи подих. — Ви вже тоді подумала, що мій батько може бути до цього причетний?
Міс Марпл лагідно відповіла:
— Атож, я припускала таку можливість. «Гелена» могла виявитися вашою молодою мачухою, а коли жінку… е… е… душать, то найчастіше це робить її ж таки чоловік.
Міс Марпл говорила тоном людини, яка спостерігає природні феномени, без подиву й без емоцій.
— Тепер я розумію, чому ви нас умовляли забути про цю історію, — сказала Ґвенда. — І ліпше було б, якби ми вас послухали. Але тепер уже пізно повертатися назад.
— Атож, — погодилася міс Марпл, — ви вже не можете покинути цю справу.
— А зараз послухайте, що вам скаже Джайлз. Він має деякі припущення та міркування.
— Моя ідея полягає в тому, — сказав Джайлз, — що тут не все сходиться.
І вельми чітко та ясно він виклав свої міркування, про які щойно розповідав Ґвенді.
А потім сформулював свою остаточну гіпотезу:
— От якби ви переконали Ґвенду, що все могло відбутися лише в такий спосіб!
Міс Марпл подивилася на Ґвенду, потім знову на нього.
— Це цілком розумна гіпотеза, — сказала вона. — Але ви й самі зрозуміли, містере Рід, що завжди залишається місце для чинника Ікс.
— Ікс! — повторила Ґвенда.
— Для невідомого чинника, — сказала міс Марпл. — Наприклад, міг бути хтось такий, хто ще не з'явився, але чия присутність відчувається за відомими фактами.
— Ми поїдемо в той санаторій в Норфолку, у якому помер мій батько, — сказала Ґвенда. — Можливо, з'ясуємо що-небудь там.
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
Історія хвороби
Солтмарш-Гаус був розташований у затишному місці, миль за шість від узбережжя. Він мав добрий залізничний зв'язок із Лондоном від містечка Саут-Бенхем, яке було від нього на відстані п'яти миль.
Джайлза й Ґвенду провели до великої, добре провітреної вітальні, де крісла були обтягнуті кретоновими чохлами з візерунками квітів. Чарівна літня дама із сивим волоссям увійшла до кімнати зі склянкою молока в руках. Вона кивнула їм головою й сіла біля каміна. Дама подивилася на Ґвенду замисленим поглядом, а потім нахилилася до неї й майже пошепки запитала: