Джайлз урвав його:
— Даруйте, докторе Пенроуз, але звідки він знав, що це зробив він?
— У його свідомості сумніву не було. Протягом кількох минулих місяців він ловив себе на тому, що снує дикі й мелодраматичні підозри. Наприклад, він розповів мені, що був переконаний: його дружина нишком підсипає йому наркотики. Він, звичайно, жив в Індії, а справи дружин, які доводять своїх чоловіків до божевілля, потроху їх отруюючи, часто розглядаються в тамтешніх судах. Він досить часто потерпав від галюцинацій, плутаючи час і місце. Він енергійно заперечував, що підозрював свою дружину в подружній невірності, проте я думаю, що головним його мотивом був саме цей. Я думаю, насправді було так: він увійшов до вітальні, прочитав цидулку, яку залишила йому дружина, і вирішив, що найкращий спосіб дати цьому раду — це вбити її. Звідси й галюцинація.
— Ви хочете сказати, він дуже її любив? — запитала Ґвенда.
— Безперечно, місіс Рід.
— І він так і не визнав, що то була галюцинація?
— Він мусив визнати, що так могло бути — але його внутрішня переконаність залишилася непохитною. Одержимість була надто сильною, щоб піддатися аргументам здорового глузду. Якби нам пощастило з'ясувати ті дитячі враження, які під цим лежали…
Ґвенда урвала його. Її зовсім не цікавили дитячі враження батька.
— Але ви цілком упевнені, ви кажете, що він… що він цього не робив?
— О, якщо вас тільки це турбує, місіс Рід, то викиньте свої сумніви з голови. Келвін Гелідей, хоч би як він ревнував дружину, не належав до тих людей, які спроможні вбити.
Доктор Пенроуз кахикнув і взяв зі столу невеличкий пошарпаний чорний записник.
— Якщо бажаєте, місіс Рід то я вам віддам цю книжечку, бо саме ви маєте право володіти нею. У ній ви знайдете кілька нотаток вашого батька, які він зробив, коли перебував тут. Коли ми передавали його особисті речі його повіреним (власне кажучи, адвокатській конторі), то доктор Макґвайр, який був тоді директорам клініки, залишив цей записник як частину історії його хвороби. Про історію хвороби вашого батька доктор Макґвайр написав у своїй книжці; щоправда, він там називає його лише ініціалами — містер К. Г. Якщо хочете, можете забрати цей щоденник.
Ґвенда простягла руку.
— Дякую вам, — сказала вона. — Звичайно ж, я його заберу.
У поїзді, яким вони поверталися де Лондона, Ґвенда розкрила записник і почала читати.
Вона розкрила його навмання.
Келвін Гелідей написав:
Мені хотілося б вірити, що ці ескулапи знають свою справу… Але їхні розпитування здаються мені вкрай ідіотськими. Чи закохувався я у свою матір? Чи ненавидів я свого батька? Жодне їхнє слово не здається мені розумним… Я сприймаю це як допит у поліції — або в кримінальному суді, а не як розмову з божевільним пацієнтом. А проте деякі з тих людей здаються мені цілком нормальними, цілком розважливими, як і всі інші, окрім випадків, коли вони чіпляються до мене зі своїми дурними розпитуваннями…
Я написав Джеймсові… Попросив його сконтактуватися з Геленою… Нехай вона сюди прийде, щоб я побачив її у плоті, якщо вона жива… Він каже, що не знає, де вона… Він так каже, бо знає, що вона мертва, бо я а вбив… він хороший хлопець, але мене він не одурить… Гелена мертва…
Коли я почав підозрювати її? Давно… Незабаром по тому, як ми приїхали в Дилмаут… Її поведінка змінилася… Вони щось приховувала від мене… Я стежив за нею… А вона — за мною…
Чи підсипала вона наркотики мені в їжу? Які моторошні й жахливі кошмари. Це не звичайні сновидіння… живі кошмари… Я знаю, то були наркотики… Лише вона могла їх мені підсипати… Навіщо?.. Існує якийсь чоловік… Чоловік, якого вона боїться…
Я хочу бути чесним перед собою. Хіба я не запідозрив, що вона має коханця? Хтось у неї був, я знаю, хтось у неї був… Вона мені розповідала ще на кораблі… Хтось такий, кого вона кохала, але одружитися з ним не могла… У мене було те саме… Я не міг забути Міґен… Якою іноді схожою на Міґен здається мені мала Ґвенні. Гелена так гарно гралася з Ґвенні на кораблі… Гелена… Ти така мила, Гелено…