— Дякую. Дуже смачні коржики. У вас чудова кухарка.
— Луїза й справді вміє готувати. Хоч і дуже забудькувата, як і всі вони. І пудинги в неї всі однакові. Скажіть мені, як там зараз ішіас у Дороті Ярде? Вона так страждала від нього раніше. То все нерви, думаю.
Міс Марпл розповіла їй усі подробиці про хворобу їхньої спільної знайомої. Їй пощастило, подумала вона, що серед багатьох її друзів та родичів, розсіяних по всій Англії, вона знайшла жінку, яка була знайома з місіс Фейн і написала їй листа, повідомляючи, що міс Марпл тепер гостює в Дилмауті, і питаючи, чи не буде люба Елеонора такою доброю й не запросить її приятельку на чай абощо.
Елеонора Фейн була високою жінкою з владним характером, сталевим поглядом сірих очей, кучерявим сивим волоссям і по-дитячому рожевим обличчям, яке маскувало той факт, що в ній не було нічого по-дитячому лагідного.
Вони детально обговорили реальні чи уявні хвороби Дороті, а потім перейшли до здоров'я міс Марпл, до повітря Дилмаута та до загальних вад, притаманних більшості представників молодшого покоління.
— Із ними надто панькаються в дитячому віці, — проголосила місіс Фейн. — У мої дитячі роки все було інакше.
— У вас один син чи більше? — запитала міс Марпл.
— Троє. Старший, Джералд, працює в Сингапурі в Далекосхідному банку. Роберт служить в армії. — Місіс Фейн пирхнула. — Одружений із римо-католичкою, — сказала вона з притиском. — Ви знаєте, що це означає. Усі діти виховуються як католики. Що сказав би батько Роберта, я не знаю. Мій чоловік був переконаним прихильником євангелічної церкви. Я тепер рідко щось чую про Роберта. Він ображається на те, що я кажу йому для його ж таки добра. А я вважаю, треба бути щирим і говорити те, що ти думаєш. Його шлюб, на мою думку був великим нещастям. Він може вдавати, ніби щасливий, бідолашний хлопець, але мене він цим не одурить.
— А ваш найменший син неодружений, я чула?
Місіс Фейн засяяла.
— Ні, Волтер живе вдома. Організм у нього дещо делікатний — ще з дитячих літ — і я завжди мусила пильно стежити за станом його здоров'я (Він буде незабаром). Я не змогла б вам розповісти, навіть якби дуже хотіла, який це розумний і відданий син. Мені дуже пощастило в житті, що я маю такого сина.
— І він ніколи не думав про те, щоб одружитися? — запитала міс Марпл.
— Волтер завжди каже, що не хоче мати клопоту із сучасною молодою жінкою. Вони його не приваблюють. У нас із ним стільки спільного, що, боюся, він надто мало буває в товаристві. Вечорами він читає мені Теккерея, а потім ми зазвичай граємо в карти. Волтер — справжній домашній птах.
— Як чудово, — сказала міс Марпл. — А він завжди працював у фірмі? Хтось мені сказав, ніби один із ваших синів був на Цейлоні, вирощував там чай на плантаціях, та можливо, вони щось не так зрозуміли.
Обличчя місіс Фейн злегка спохмурніло. Вона підсунула своїй гості горіхове тістечко й пояснила:
— Він був тоді ще зовсім юний і піддався одному з тих поривів, яким так часто піддаються молоді люди. Вони завжди прагнуть побачити світу. Але там не обійшлося без дівчини. З тими дівчатами буває стільки клопоту.
— О, справді. Мій власний небіж, пам'ятаю…
Але місіс Фейн проігнорувала небожа міс Марпл та його проблеми. Вона вела перед у розмові й тішилася можливістю поділитися своїми спогадами з цією симпатичною подругою Дороті.
— Та дівчина зовсім йому не підходила — як то найчастіше буває. О, я зовсім не хочу сказати, що вона була актрисою абощо. Сестра місцевого лікаря, якому вона більше годилася в дочки, бо була на багато років молодша, і бідолаха не мав найменшого уявлення, як її виховувати. Чоловіки, вони завжди такі безпорадні, ви згодні зі мною, правда ж? Вона зовсім відбилася від його рук, сплуталася з якимсь молодиком, що працював простим клерком у фірмі мого чоловіка, та ще й мав дуже погану вдачу. Його потім звільнили зі служби, бо він повідомляв конфіденційну інформацію стороннім особам. Хай там як, а ту дівчину, Гелену Кеннеді, думаю, вважали дуже гарною. Хоч я так не думала. Її волосся здавалося мені якимсь штучним. Але мій бідолашний Волтер закохався в неї по вуха. Як я вже сказала, вона зовсім йому не підходила, без грошей і без перспектив, вона не була дівчиною, яку я хотіла б мати за невістку. Але що може вдіяти мати? Волтер освідчився їй, проте вона відмовила йому, і тоді йому спала в голову та дурна думка поїхати до Індії і стати там чайним плантатором. Мій чоловік сказав: «Нехай їде», хоч, звичайно, був дуже розчарований. Він мав плани взяти Волтера до себе у фірму, і Волтер уже склав іспити й усе, що треба. Й ось така несподіванка. Ці молоді дівчата — справжнє лихо!