І ти мені не сказала б, якби щось і чула, подумала Ґвенда з легким лукавством. Ця дурна стара жінка і справді дуже ревнива, відзначила вона. Її мучать ревнощі, бо я розмовляю з її чоловіком і я молода й приваблива!
— Це залежить від того, чи дуже ви поспішаєте, — сказав Ерскін.
— Власне, ми зовсім не поспішаємо, — весело заявив Джайлз. — Ми хочемо знайти собі щось таке, що нам справді сподобається. А поки що ми маємо будинок у Дилмауті на південному узбережжі.
Майор Ерскін відвернувсь від чайного столика й пішов узяти пачку сигарет на столі біля вікна.
— У Дилмауті, — повторила місіс Ерскін.
Її голос прозвучав цілком безвиразно. Її погляд був спрямований на потилицю чоловіка.
— Дуже миле містечко, — сказав Джайлз. — Ви там коли-небудь були?
На мить запала мовчанка, а потім місіс Ерскін сказала тим самим безвиразним голосом:
— Ми провели там кілька тижнів одного літа — багато, багато років тому. Нам там не сподобалося — тамтешній клімат надто розслаблює.
— Справді, — сказала Ґвенда. — Нам теж так здається. Ми з Джайлзом хочемо знайти таке місце, де повітря збадьорювало б.
Ерскін повернувся із сигаретами.
— У цій околиці ви знайдете досить повітря, яке збадьорює, — сказав він. У його голосі прозвучали похмурі нотки.
Ґвенда подивилася на нього, коли він припалював сигарету для неї.
— А ви добре пам'ятаєте Дилмаут? — запитала вона найбуденнішим тоном.
Губи Ерскіна скривилися в миттєвому спазмі болю — так принаймні здалося Ґвенді. Але його голос прозвучав цілком природно, коли він відповів:
— Досить добре, я думаю. Ми жили там — дайте-но мені згадати — у готелі «Роял Джордж», ні, пробачте, у готелі «Роял Кларенс».
— О, так це гарний старовинний готель. Наш будинок стоїть недалеко звідти й називається Дім-на-Горі, але раніше він називався Сент-Мері, чи не так, Джайлзе?
— Сент-Кетрін, — сказав Джайлз.
Цього разу реакція була непомильною. Ерскін рвучко відвернувся, філіжанка місіс Ерскін зацокотіла на блюдці.
— Можливо, — несподівано запитала вона, — ви хочете подивитися сад?
— О, звичайно.
Вони вийшли через засклені двері. Це був добре доглянутий і гарно впорядкований сад із довгими бордюрами та акуратними доріжками. Його доглядав переважно майор Ерскін, до такого висновку прийшла Ґвенда. Коли він розповідав їй про троянди, про рослини й трави, його темне, сумне обличчя світилося. Садівництво було явно його захопленням.
Коли вони нарешті покинули цей дім і їхали геть у машині, Джайлз запитав із деякою нерішучістю в голосі.
— Вона там випала в тебе з рук?
Ґвенда кивнула головою.
— Біля другого куща дельфіній.
Вона подивилася на свій палець і неуважно стиснула обручку на ньому.
— А якщо ти її більше ніколи не знайдеш?
— Тож не справжня моя обручка. Справжньою я не ризикувала б.
— Я радий це чути.
— Я дуже сентиментально ставлюся до своєї обручки. Пам'ятаєш, що ти сказав, коли надягнув її на мій палець? Ти даруєш мені зелений смарагд, тому що я загадкова зеленоока киця.
— Я сказав би, — промовив Джайлз без особливих емоцій у голосі, — що наші вияви ніжності могли б здатися дивними для когось, скажімо, з покоління міс Марпл.
— Мені цікаво, що вона зараз робить, наша люба старенька? Сидить на ґанку й гріється на сонечку?
— Ні, вона при ділі — або я зовсім її не знаю! Десь нишпорить, щось спостерігає або ставить комусь якісь запитання. Сподіваюся, вона не ставить їх забагато. Для літньої дами це цілком природна річ. Це так не впадає у вічі, як тоді, коли запитання ставимо ми.
Обличчя Джайлза знову посерйознішало.
— Ось чому мені так не подобається… — він зробив паузу. — Не подобається, коли ти ставиш запитання людям. Я не можу позбутися відчуття, що сам сиджу вдома, а тебе посилаю робити брудну роботу.
Ґвенда провела пальцем по його стурбованій щоці.
— Я знаю, мій любий, знаю. Але ти повинен визнати, що, наприклад, розпитувати чоловіка про його колишні любовні пригоди — нечемно й зухвало, але таку зухвалість жінка може інколи дозволити собі, якщо вона розумна. А я маю намір бути розумною.
— Я знаю, ти розумна. Але ж Ерскін саме той чоловік, якого ми шукаємо.
Ґвенда замислено проказала:
— Я не думаю, що це він.
— Ти хочеш сказати, ми гавкаємо не на те дерево?
— Не зовсім. Я думаю, він справді був закоханий у Гелену. Але він чоловік хороший, Джайлзе, навдивовижу хороший. Це зовсім не той тип, який душить жінок.
— У тебе не такий великий досвід стосунків із душителями жінок, ти згодна зі мною, Ґвендо?