Ґвенда на миті замислилася. Потім висловила свою особисту думку:
— Думаю, вона не залишила жодного слова. Ви припускаєте, вона втекла з кимось іншим?
— Ні, такого вона не могла вчинити.
— Схоже, ви в цьому переконані.
— Так, я переконаний.
— Тоді чому вона так зробила?
— Якщо вона справді покинула дім — так несподівано, — то я бачу тільки одну можливу причину. Вона втекла від мене.
— Від вас?
— Так, можливо, вона боялася, що я знову захочу з нею побачитися, що почну надокучати їй. Вона, певно, бачила, що я божевільно її кохаю… Так воно, мабуть, і було.
— Це не пояснює, — сказала Ґвенда, — чому вона так ніколи й не повернулася. Скажіть мені, Гелена вам казала що-небудь про мого батька? Про те, що він чимось її турбує? Або що вона боїться його? Щось у такому дусі?
— Боїться його? Чому? О, розумію, ви думаєте, він міг ревнувати. Він був ревнивий?
— Я не знаю. Він помер, коли я була малою дитиною.
— А, пробачте, я зовсім про це забув. Ні, я пригадую, він завжди був спокійний і приємний. Він кохав Гелену, пишався нею — нічого поганого я про нього сказати не можу. Це я ревнував його до Гелени.
— Вам здавалося, вони більш-менш щасливі разом?
— Так, вони були щасливі. Я був радий — але разом із тим мені було боляче, ви повинні розуміти… Ні, Гелена ніколи не говорила зі мною про нього. Я вже казав вам, що ми майже ніколи не бували наодинці. І довірчих розмов між нами не було. Але тепер, коли ви про це запитали, я пригадую, що Гелена якось здалася мені стурбованою…
— Стурбованою?
— Так. Я подумав, можливо, її стурбувала поведінка моєї дружини, але то було щось більше.
Він знову гостро поглянув на Ґвенду.
— Може, вона боялася свого чоловіка? Може, він ревнував її до інших чоловіків?
— Ви ж самі думаєте, що ні.
— Ревнощі — дивне почуття. Воно може іноді ховатися так глибоко, що ти навіть не здогадуєшся про його існування. — Він затремтів якимсь дивним коротким тремтінням. — Але воно може бути страшним — дуже страшним.
— Я ще про одне хотіла б вас запитати, — сказала Ґвенда.
Почувся гуркіт машини, що наближалася до будинку.
Майор Ерскін сказав:
— Моя дружина вже повертається з крамниць.
В одну мить він перетворився на зовсім іншу особу. Голос став стриманим і формальним, обличчя — безвиразним. Легке тремтіння показувало, що він нервується.
Місіс Ерскін з'явилася з-за рогу будинку.
Чоловік пішов їй назустріч.
— Місіс Рід загубила свою обручку вчора в саду, — сказав він.
— Справді? — гостро запитала місіс Ерскін.
— Доброго ранку, — сказала Ґвенда. — На своє щастя, я її знайшла.
— Вам дуже пощастило.
— О, так. Мені було б дуже прикре загубити її. Ну, мені пора.
Місіс Ерскін промовчала. Майор Ерскін сказав:
— Я вас проведу до машини.
Він пішов за Ґвендою по терасі. Зненацька пролунав гострий голос його дружини:
— Ричарде! Попроси в місіс Рід пробачення, але тебе терміново кличуть до телефона…
Ґвенда поквапно промовила:
— О, все гаразд. Будь ласка, не турбуйтеся.
Вона швидко пребігла по терасі й завернула за ріг будинку до під'їзної алеї. Але тут вона зупинилася. Місіс Ерскін поставила свою машину так, що Ґвенда засумнівалася, чи зможе обминути її своєю машиною й виїхати на під'їзну алею. Вона завагалася, а тоді повільно повернулася до тераси.
Уже підійшовши до засклених дверей, вона раптом стала як укопана. Голос місіс Ерскін, глибокий і лунким, виразно пролунав у її вухах:
— Мені байдуже, що ти говориш. Ти домовився з нею про це — домовився вчора. Ти домовивсь, щоб ця дівчина приїхала сюди, коли я буду в Дейті. Ти завжди однаковий, будь-яка гарна дівчина — і ти готовий. Я більше цього не витримаю, кажу я тобі, більше не витримаю.
Голос Ерскіна пролунав спокійно, але в ньому були нотки розпачу.
— Іноді, Дженет, мені здається, що ти збожеволіла.
— Збожеволіла не я! Це ти збожеволів! Ти не можеш дати жінкам спокій.
— Ти знаєш, що це неправда, Дженет.
— Це правда! Навіть тоді, давно, — у тому містечку, з якого приїхала ця дівчина, у Дилмауті. Невже ти посмієш мені сказати, що ти не крутив любов із тією рудою дружиною Гелідея?
— Невже ти ніколи не можеш нічого забути? Тобі треба постійно накручувати себе? Ти врешті доведеш себе до нестями й тоді…
— Це ти винен, ти! Ти розбив моє серце! Я цього не витримаю, не витримаю! Ти домовляєшся про любовні побачення! Ти смієшся з мене за моєю спиною! Ти мене не любиш — ти ніколи мене не любив! Я накладу на себе руки! Я стрибну зі скелі — ліпше я давно померла б!