- Хіба Ви не знаєте, де знаходиться решта тієї частини, поза дорогою? – запитав Ейдан.
- Не зовсім, - зізнався Ендрю. Він згадав довгі піші прогулянки із дідусем, але він вважав, що всі вони були всередині кордону. Ареал дивини – якщо він і був Джоселіновим полем-піклування – має бути дійсно, доволі великим.
- Вам потрібна мапа, - сказав Ейдан. – Це буде справді дуже цікаво – бродити кругом, не по дорозі, та побачити, куди вона йде.
Ендрю замислився. Здається, Тарквін казав, що це робота Ендрю – наглядати, якимось чином, за цим ареалом дивини.
- Не лише цікаво, - сказав він. – Я думаю, це необхідно. Обходити кордони це те, що я маю зробити.
- Я можу допомогти, - сказав Ейдан. – Я можу взяти мапу та зробити, свого роду проект для Вас, якщо хочете.
Він звучав так само завзято, як і Шон. Ендрю посміхнувся.
- Можемо почати у ці вихідні, - сказав він. – Тобі безумовно потрібен дощовик. – Він включив склоочисники, оскільки знову почався дощ.
Ейдан сидів тихо, розмірковуючи. Ендрю був дивовижно добрим. Одяг багато коштував. Бабця завжди скаржилась на те, як багато коштує одяг і як швидко Ейдан з нього виростав. Іншим, про що постійно казала Бабця, було те, що жоден не повинен залазити у борги до іншого. “Борги затягують”, казала вона. Проте зараз, Ейдан розраховував, що Ендрю придбає йому дощовика та інші речі. Він почувався винним. Ендрю володів великим будинком та машиною – які Бабця ніколи не могла собі дозволити – і у нього було, щонайменше, четверо працівників, але Ейдан дивився на стару, на блискавці, куртку Ендрю та на його старі джинси, та не міг перестати розмірковувати, чи справді Ендрю був таким багатим. Зробити мапу поля-піклування, було єдине, чим міг розплатитися Ейдан із Ендрю. Це здавалося доволі мізерним.
Все ще дощило, коли вони добралися до Мелтону та Ендрю поставив авто на стоянку найбільшого супермаркету. У Ейдана знову був напад провини. Ендрю купив для нього їжу, також. Бабця завжди хвилювалася, наскільки дорогою була їжа. Він почував себе настільки винним, що у дивній суміші надії та розпачу, він витяг свого старого плаского пустого гаманця та зазирнув усередину.
Він задихнувся. Він став сірим та в нього запаморочилося у голові, від цілковитого подиву.
Ендрю, вже виходячи із машини, зупинився та запитав:
- Що трапилося?
Ейдан зірвав окуляри, щоб переконатися, що це було насправді. Він тримав окуляри зубами, поки витягував великі двадцяти-фунтові банкноти з гаманця. Там було скупчення їх. А гроші все ще були там, перед його неозброєними очима.
- Гроші! – пробурмотів він з-за окулярів. – Щойно це гаманець був порожнім, клянуся!
Ендрю знову сів та закрив двері машини.
- Можна, я гляну? – сказав він, простягаючи руку.
Ейдан передав гаманця.
- Хтось мав його наповнити, якимось чином, - сказав він та знову надягнув окуляри.
Ендрю відчув м’яку стару шкіру, що слабо шипіла під його пальцями. Він згадав, що казав дідусь про таке шипіння.
- Досить сильні чари, - сказав він, - працюють з тих часів, як зробили гаманець. Як ти його отримав?
- Його мені дала Бабця, - сказав Ейдан. – Минулого тижня, за кілька днів до того як вона…вона померла. Вона сказала, що я маю його взяти, оскільки це єдина річ, яку мій тато дав моїй мамі, - окрім мене, звичайно.
- А коли померла твоя мати? – запитав Ендрю, повільно повертаючи дивовижний гаманець.
- Коли мені було два – десять років тому, - сказав Ейдан. – Бабця казала, що мій тато зник з лиця Землі перш ніж я народився. – Він забрав гаманця та знову зняв окуляри, щоб перерахувати гроші.
- Так ти кажеш, - запитав Ендрю, розмірковуючи над цим, - що гаманець наповнюється грошима, коли ти їх потребуєш?
- Гм, - Ейдан здивовано підняв голову. – Так. Я вважаю. Я знаю, що він був порожній, коли Бабця дала його мені. Але там були гроші на потяг, в ніч, перед тим як я приїхав сюди. А потім - гроші на таксі. Тьху. Я збився з обрахунку. – Він повернувся для перерахунку двадцяти-фунтових банкнот.
- Тоді, виглядає на те, що ти сам можеш купити собі одяг, - сказав Ендрю із деяким полегшенням. – Скажи, ти завжди знімаєш окуляри, перед тим як порахувати гроші?
Ейдан знову збився з обрахунку.
- Ні, - сказав він з роздратуванням. Невже Ендрю повинен заважати рахувати гроші? – Лише, щоб побачити, чи щось реальне – чи магічне – чи реальне та магічне. Або утримувати його, якщо воно лише магічне. Ви маєте знати як це працює. Я бачив, Ви також це робите.