- І як ти пропонуєш зробити одяг?
- Я покажу Вам. – Ейдан поклав ліхтаря на піаніно та кинувся нагору, у свою кімнату. Назад він прийшов із своїм старим одягом – одягом, якого він одягав протягом більшої частини минулого тижня – та розклав його на зношеному візерунковому килимі. Потім він зняв окуляри. – Ось так, - пояснив він Ендрю, який знову сидів у доброму кріслі із книгою. – Якщо я зніму окуляри, речі збільшаться, у будь-якому випадку. Гадаю я можу зробити його дійсно більшим.
Ендрю відповів у своїй ввічливій манері:
- Безумовно, варто спробувати. Пам’ятаю, у твоєму віці я також вкрай засмутився від думки, як холодно має бути Гроілу. Коли я вперше його зустрів, на ньому взагалі не було одягу.
І як він це забув? дивувався Ендрю. Він повністю забув Гроіла. Все що він пам’ятав, це те, що дуже не розумно пробувати дізнатися що або хто поїдає їжу з даху сарайчика для дров. Але він повинен був пам’ятати. У нього були неприємності із дідусем щодо шпигування за Гроілом, та неприємності із місіс Сток щодо крадіжки рушника. Потім, коли він повернувся додому, у нього були неприємності із матір’ю щодо зниклого джемпера. Вона своїми руками сплела його для Ендрю, щоб він вдягав його у Мелстоуні. Цього було достатньо, щоб людина пам’ятала про все це, ви би подумали. Але він забув, тому що, коли став старше, він знав, що дорослі не вірять у голих велетнів, що з’являються опівночі.
Далі, ця загадка - чому Гроіл виглядає так схоже на Шона. Ендрю подумав, що мабуть він дав роботу Шону, тому що Шон виглядав якось знайомо. У нього було смутне відчуття, що його дідусь щось казав про цю схожість. Це була ще одна з магічних речей, про які йому казав Джоселін. Він підозрював, що так чи інакше, дідусь готував його, досить ретельно, для цього поля-піклування. А Ендрю забув геть усе.
- Тобі Гроіл когось нагадує? – запитав він у Ейдана.
- Так, - сказав Ейдан. – Шона.
У нього була проблема. Одяг розтягувався, але дуже повільно і нерівномірно, в деяких місцях він ставав тонесенький як павутиння. Ендрю зняв окуляри та подивився на Ейдана, який навпочіпки видів на килимі, дивлячись, дивлячись на пару джинсів у яких одна штанина була довше за іншу. Пару років тому він би подумав, що Ейдан божевільний.
- Спробуй повернути його до звичайного розміру а потім думай про кожну нитку як більшу та товстішу, - запропонував Ендрю. – Ніби розглядаєш одяг у мікроскоп.
- О, так, але…Дякую, - схвильовано сказав Ейдан.
Настала пауза, протягом якої спортивна куртка нарешті виросла, а джинси скоротилися.
- Ви знаєте, - Ейдан вибухнув у розпачі, - я ненавиджу моє ім’я!
- Чому це? – спитав Ендрю.
- Ніхто не каже його правильно! – сказав Ейдан. – Навіть Гроіл! Так чи інакше, це жахливе ім’я! Ейдан - Святий та Каін, який був першим вбивцею. Яке поєднання!
- Але більшість людей є таким поєднанням, - сказав Ендрю.
- Так, але вони не мають імен, які це кажуть! – сказав Ейдан з огидою.
- Це правда, - погодився Ендрю. – Але тобі не спало на думку, що якби ці Ловці звернулися до тебе правильно, ти би вийшов до них?
- О! – Ейдан був цим сильно вражений. – Думаєте я би вийшов?
- Так. Імена наділені могутньою силою, - сказав йому Ендрю. – Можливо, те, що вони неправильно тебе називали, врятувало тобі життя. Крім того, жодне з твоїх імен не означає те, що ти думаєш. Ось. Дозволь показати тобі.
Недужий від напливу речей, які він не міг згадати, що зводило його з розуму, Ендрю схопився та підійшов до книжкових полиць. Ейдан недовірливо спостерігав як Ендрю схопив дві книги та розкрив їх на піаніно. “Знову став професором”, подумав Ейдан
- Так, ось тут, - сказав Ендрю. – Ейдан це скорочене ім’я – зменшена версія або ласкаве наймення - ірландського імені, що означає “вогонь”. Ти – “молодий вогонь”. Думай про себе як потріскуюче та прагнуче угору довге жовті полум’я. А також блискуче. А Каін…, - він повернувся до книги. – Тут сказано, що Каін, як прізвище немає нічого спільного із першим вбивцею із Біблії. Воно, радше, означає “зона війни або син воїна”. Можеш думати про себе як про “Молодий Вогонь, Син Воїна”. Тобі від цього полегшало?
- Дозвольте глянути, - сказав Ейдан, підстрибуючи. Ендрю люб’язно штовхнув до нього книги. Ейдан нахилився над ними та виявив, що Ендрю, був цілком правий – окрім того, що Ендрю дещо прикрасив значення, які давали книжки.
Коли він повернувся до одягу на підлозі, то виявив, що він добре ріс сам по собі. Зараз одяг був розміру дещо більшого ніж був Гроіл та займав майже весь килим. Не важливо. Гроіл сказав, що все ще росте.