Тож, Ендрю залишався зі старим Джоселіном, і вдвох вони гуляли, через поля і ліси, та вибиралися на Мел Тамп, і Ендрю дізнався багато чого. Він не пам’ятав, щоб старий Джоселін навчав його чомусь особливо магічному, але він пам’ятав дружні ночі біля вогнища у затхлій вітальні, зі шторами, що закривали великі французькі вікна, коли дідусь вчив його інших речей. Старий Джоселін Брендон мав практичний склад розуму. Він навчав онука як зробити мух для риболовлі, конструктор з пазів, та як робити руни, фігури орігамі та повітряних зміїв. Вони разом вигадували загадки та ігри. Цього було достатньо, щоб зробите це місце золотим для Ендрю – хоча він мав визнати, що живучи тут, йому дуже недоставало старого.
Але володіння будинком надавало деяку компенсацію. Він міг робити будь-які зміни, які бажав. Місіс Сток думала, що він повинен купити телевізор у вітальню, але Ендрю не любив телебачення, тож телевізора не придбав. Натомість, він купив морозильну камеру та мікрохвильову піч, не звертаючи уваги на гнівні протести місіс Сток, та пішов оглянути будинок, щоб з’ясувати де потрібно зробити ремонт.
- Морозильник та мікрохвильовку! – розповідала місіс Сток своїй сестрі Тріксі. – Він думає, я збираюся заморожувати хорошу тверду їжу, лише щоб насолоджуватися її таненням у цих променях!
Тріксі зауважила, що місіс Сток має обидві зручності в Її власному будинку.
- Тому що, я працююча жінка, - заперечила місіс Сток. – І справа не в цьому. Кажу тобі, цей чоловік живе у своєму власному світі!
Яке ж було її обурення, коли наступного дня вона прийшла до будинку і побачила, що Ендрю переставив всі меблі у вітальні, так, щоб він міг бачити, коли грав на піаніно, а найкраще крісло поставив біля каміну. Місіс Сток витратила цілий ранок на бурчання, зітхання та штовхання, щоб поставити усе назад, як було до того.
Ендрю повернувся після огляду даху та сарайчика у дворі, коли вона пішла, трохи зітхнув та переставив усе знову, як хотілося йому.
Наступного ранку, місіс Сток витріщилась, вигукнула та поспішила відтягнути піаніно назад, у його священне місце у найтемнішому кутку.
- У своєму власному світі! - пробурмотіла вона, коли відштовхнула ногою килим. – Ці професори! – сказала вона, переміщаючи крісло, диван, стіл та торшери назад, на традиційні місця. – Хай йому грець! – додала вона, побачивши, що на килимі з’явилася велика коса зморшка з кутка в куток. – Ще й пилюка! – викрикнула вона, як тільки смикнула килим, щоб зрівняти його. Весь ранок вона прибирала пил.
- Тож, ви просто отримаєте на ланч та вечерю одну й ту саму страву – сир з кольоровою капустою [6], - рішуче натякнула вона Ендрю.
Ендрю кивнув та посміхнувся. Цей сарайчик, думав він, зруйнується одразу ж, як магія діда випарується з нього. Так само як і дах будинку. На горищі ви можете подивиться угору та побачити затягнуті павутиною ділянки неба, крізь похилу стелю. Він думав, чи зможе дозволити собі полагодити все, що потребує ремонту, так само, як і встановити центральне опалення. Шкода, що так багато грошей, залишених дідусем, він витратив на новий комп’ютер.
Ввечері, коли місіс Сток пішла, він витяг піццу з нової морозильної камери, викинув цвітну капусту із сиром та, поки піцца розігрівалася, пересунув меблі у вітальні назад, як хотілося йому.
На наступний день, місіс Сток, пригнічено, переставила меблі туди, де, як казала традиція, вони мали бути.
Ендрю знизав плечима та пересунув все назад. Так як він використовував спосіб, який він застосував до своєї застрявшої у канаві машини, а місіс Сток використовувала грубу силу, то він сподівався, що вона скоро втомиться від цього. Між тим, він отримував чудову практику з використання магії. Того вечора піаніно насправді слухняно покотилося на світло, коли Ендрю поманив його.
Потім був містер Сток.
Форма тиранії містера Стока проявлялась у тому, як він з’являвся через задні двері, які відчинялися прямо у кухню, поки Ендрю снідав.
- Нічого особливого ви від мене сьогодні не хочете, тож я буду трудитися, як завжди, - анонсував він. Потім він уходив, залишаючи двері відчиненими для вітрів.
Тоді Ендрю мав підхоплюватися та зачиняти двері, поки вітер не грюкнув їх. Грюкіт, як чітко дав зрозуміти дідусь, міг легко розтрощити тендітне кольорове скло у верхній частині дверей. Ендрю любив це кольорове скло. Хлопчиком, він проводив захоплюючі години, дивлячись на сад крізь кожну, різнокольорову панель. В залежності від панелі, ви б могли побачити: темно рожевий сад у заході сонця, тихому та безвітряному; бурхливий оранжевий сад, куди несподівано приходила осінь; тропічний зелений сад, де, здавалося папуги та мавпи могли вискочити будь-якої миті. Тощо. Зараз, вже будучи дорослим, Ендрю цінував це скло навіть більше. Крім магії, воно було старе, старе, старе. Скло мало усі види внутрішніх складок та поглинутих бульбашок, а його давно померлий творець, якимось чином зумів зробити кольори одночасно яскравими та туманними, так, що при певному освітленні, фіолетова панель, наприклад, одночасно була пурпурною та слабко бузково-сірою. Якби хоч частина цього скла розбилася, чи навіть тріснула, серце Ендрю розкололося б із ним.