“Не можу дочекатися, щоб побачити чи він підійде!”, думав він весь час.
Поки Ейдан думав про це, щонайменше у сороковий раз, у його голові звучав голос бабусі, який казав те, що Бабця завжди казала Ейдану, коли він жалівся, що не може дочекатися. “Ейдане, не бажай щоб твоє життя зникло!”. Зазвичай, Ейдан сприймав це як те, що він не повинен витрачати сьогодення на пристрасне бажання чогось у майбутньому. Але цього разу він згадав наскільки великим був Гроіл та що Гроіл не був суворим вегетаріанцем. І тоді слова Бабці отримали зовсім іншого значення. Ейдан подумав: “О!” та відчув себе досить малим.
І все одно, він дивився, як на заході Сонця, Ендрю закинув великий одяг на дах сараю для дров. Тоді Ейдан виявив, що у нього не має найменшого бажання дізнатися, чи підійшов одяг. Він пішов спати. Він був абсолютно втомлений після всього цього блукання та одразу заснув.
Десь біля опівночі, він прокинувся від брязкаючого удару у вікно. Вітер, сонно подумав Ейдан. Удар повторився. Він почув як вікно затряслося. “Він його розіб’є!”, подумав Ейдан та швидко вибрався з ліжка, угору та знову униз по підлозі, до вікна. Як і минулої ночі, він міг бачити опуклий білий Місяць, що мчав крізь тонесеньку димку хмар. Коли він добрався до вікна, Місяць та хмари зникли за великим темним кулаком. БАХ. Вікно застрибало.
Ейдан обережно виліз на підвіконня завширшки три фути та відчинив вікно. Він стояв на колінах та дивився на кулак Гроіла, зупиняючи його від нового удару по склу. Нижче кулака, знаходилося величезне обличчя Гроіла, повернуте до Ейдана у такому ракурсі, що Гроіл, більше ніж коли-небудь, був схожий на Шона. Обличчя розпливлося у величезну усмішку, коли Ейдан висунувся з вікна, показуючи два ряди надзвичайно великих квадратних зубів. Нижче, на Гроілі був одяг. Все таки Ейдан зробив його завеликим. Гроіл був змушений завернути рукави та підвернути штанини джинсів. Ейдан міг бачити бліді обшлаги понад Гроіловими голими ступнями – які все ще виглядали величезними, навіть з висоти поверху.
- О, добре! Ти знайшов одяг! – сказав Ейдан.
Гроіл шалено закивав, а біля його очей з’явилися зморшки від посмішки.
- Ти його зробив?
- Так, - сказав Ейдан.
- Так і думав, - сказав Гроіл. – Він пахне тобою. Запах хорошої магії.
- А він подобається тобі? – з тривогою запитав Ейдан.
Гроіл знову кивнув та блаженно усміхався.
- Зручний, - сказав він. – Теплий. Ошатний також. Я буду добре спати, як прийдуть зимні дні. І є простір для зростання. Зараз ніхто не зможе сміятися з мене через голизну. Ти дуже добрий. Я буду хвалити тебе Високому Лорду. Може навіть попрошу когось згадати про тебе при Королі.
- Все в порядку, - сказав Ейдан, дивуючись хто такі Високий Лорд та Король. – Не має за що.
- У мене був невеликий клопіт із цими не-гудзиками, - сказав Гроіл. – Я правильно їх застібнув? – Він позадкував, так, щоб Ейдан міг бачити блискавки на джинсах та на комірі спортивної куртки, і вказав на них. – Ви тягнете їх, щоб закрити? Так?
Обидві блискавки були правильно застібнуті. Гроіл не був дурнем, подумав Ейдан, навіть за умови що либонь ніколи у житті не бачив блискавок.
- Так, - сказав він. – Блискавки. Ти обидві застібнув правильно. Добре виглядаєш.
- Блискавки, - повторив Гроіл. – Я добре виглядаю. Я добре почуваюся. Я отримав одяг! - Він помчав, розмахуючи руками на манер Шона, та почав танцювати навколо невиразного, залитого місячним світлом газону. – Я отримав одяг! – співав він скрипучим тенором. – Я добре виглядаю! Я отримав блискавки, я отримав одяг, я добре виглядаю! – Він стрибав. Він скакав. Він екстравагантно задирав ноги. Він підплигував. Раз чи два, Ейдан був певен, що Гроіл залазив у чортополох, але не помічав цього. Його ступні мали бути доволі жорсткі. – Я отримав блискавки! Я отримав одяг! – ревів Гроіл, та стрибав як балерина, роблячи твізли [26] у повітрі.
Через мить, або десь так, Ейдан підхопив ритм Гроіла, висунувся з вікна та плескав у долоні в такт танцю. До того часу, коли Гроіл відтанцював за ріг будинку та зник з очей, долоні Ейдана доволі боліли. І навіть тоді, Ейдан ще чув, як Гроіл співає на відстані. Він пішов назад у ліжко, радше здивований тим, як легко когось зробити щасливим. Бабця завжди казала, що ти і себе робиш щасливим, але насправді, до цього часу, Ейдан їй не вірив.