- Немов фільм про привидів! – крізь зуби сказав Ендрю. – Поганий малобюджетний фільм! Абсурд!
Він припаркувався перед могутнім чорним дубом біля вхідних дверей, промарширував у мряці та піднявся по цегляним сходам та потягнув за великий латунний дзвінок. Невиразне дзвенькання прозвучало десь усередині.
Ендрю чекав, дуже сподіваючись, що прибув якраз вчасно, щоб перервати ланч містера Брауна. Він якраз збирався знову потягнути за дзвінок, навіть сильніше, коли двері відчинилися з найбільш вражаючим скрипом. Коротенький товстий чоловічок у ранковому одязі подивився угору на нього.
- Так, сер?
Дворецький, подумав Ендрю. Тут повинен бути дворецький. Щось у маленькому пухкому обличчі чоловіка здалося його знайомим, але він був занадто роздратований, щоб задатися питанням що саме.
- Я хочу бачити містера Брауна, - сказав він. - Зараз.
- Так, сер. Яке ім’я я маю назвати? – запитав маленький чоловічок.
Воно видалося занадто простим. Ендрю не хотів переносити зустріч через це.
- Скажіть йому - Професор Хоуп, - прогарчав він. Кожен тут вважав його професором. Він може дуже добре це використати. – З Мелстоун Хаузу, - додав він загрозливо.
- Так, сер. Будь-ласка слідуйте за мною, сер. – Дворецький витончено пропустив Ендрю у будинок та закрив двері за ним із іншим вражаючим скрипом. Тоді він протарабанив геть у похмурий інтер’єр, повз різьблені дубові панелі та через широкий простір червоної плитки.
Ендрю пішов за ним. Той факт, що його пустили без запитань, ще більше розізлив його. Дворецький, здається, навіть не помітив цієї злості. “Намагається послабити мою перевагу!”, подумав він. У повітрі висів сильний запах ростбіфу. Це дало Ендрю надію, що він увірветься під час прийому їжі містером Брауном, мабуть із серветкою під його підборіддям та графином у його товстого ліктя.
Але виглядало на те, що ланч у Менорі закінчився. Дворецький пропустив його у темну та приємну бібліотеку, де книги у шкіряних палітурках мерехтіли на стінах, а крісла з червоної шкіри, прошиті ґудзиками, стояли на темному жовто-брунатному килимі. Слабкий вогонь блимав на дні величезного, арочного каміну, на фасаді якого знаходився герб.
- Вас хоче бачити Професор Хоуп, сер, - сказав дворецький, відкриваючі масивні дубові двері, прикрашені симетричним орнаментом. – Він сказав мені, що з Мелстоун Хаузу.
- Заходьте, заходьте, Професоре, - сказав приємний, сріблястий голос. Високий се ребристий джентльмен, у дуже охайному костюмі у тонесеньку смужку встав з крісла поруч із вогнищем та простягнув руку. – Дуже радий зустрітися із орендарем Мелстоун Хаузу. Я можу запропонувати вам випити?
- Ні, дякую, - сказав Ендрю, радіючи, що не був любителем випити. – Я не орендар. Я власник. – Йому вдалося уникнути потискання руки містера Брауна, оскільки він зняв окуляри та протер їх. Його неозброєним очам чоловік здавався навіть вищим, та неможливо струнким. Здавалося, що навколо нього був, свого роду, срібний серпанок.
Містер Браун забрав руку. Він виглядав розгубленим.
- Але певно, шановний сер, ваше прізвище має бути Брендон, якщо ви не орендар?
- Джоселін Брендон був моїм дідом, - сказав Ендрю. – Мені шкода познайомитися із вами на недружній ноті, але я прийшов скаржитися.
- О, о, - сказав містер Браун. – Ну, якщо ви не хочете випити, то принаймні присядьте та звільніться від тягаря.
Він пропустив Ендрю до червоного, прошитого ґудзиками, крісла навпроти того, де він сам сидів. Ендрю завжди вважав такі крісла надзвичайно незручними. Він обережно сів та виявив, що був цілком правий. Крісло було суцільними слизькими шишечками. Внутрішній голос спонукав Ендрю зняти окуляри. Під приводом пошуку плями на лівій лінзі, а потім на правій, Ендрю зміг майже весь час візиту тримати очі неозброєними.
Він дивився як містер Браун втопив свою сріблясту довжину у кріслі навпроти та взяв стакан, з якого пив. Напій був кольору троянди. Час від часу він виглядав так розмито, ніби містер Браун і справді пив справжню троянду. Графин, якого Ендрю раніше уявляв, був тут, на столі, біля стрункого ліктя містера Брауна. Насправді, графинів було декілька. У одному була дивна, пульсуюча блакитним, рідина. Інший був жовтим, із блискотом, який здався неозброєним очам Ендрю водою, а третій був ядуче зеленим. Жоден з них не був кольору троянди. Ендрю був надзвичайно радий, що відмовився випити. Він мовчки подякував Ейдану за розкриття трюку із окулярами.