- Він як пружина, - сказав він. – Він може стати меншим за мене, якщо захоче. Але тоді стає важким.
- О, - казав Ендрю, думаючи: “вік живи, вік навчайся”. – Гаразд. Ви вдвох справляєтеся добре, Шоне. Продовжуйте.
Він повернувся у кабінет та сів за комп’ютер. Він збирав матеріал для бази даних. Він переконався, що всі його щільно написані нотатки спираються на підставку для книг. Потім він сидів, дивлячись на комп’ютерну заставку, розмірковуючи про двійників, замість роботи. Як і чому вони виникають? Чому містер Браун так рішуче проти них налаштований? Чому він звинувачує Ендрю у тому, що той не зупиняє їх? Ніби Ендрю це може! Шон народився набагато раніше ніж Ендрю повернувся до Мелстоуну. Чим більше Ендрю думав про це, тим більше переконувався, що найкращий спосіб помститися містеру Брауну за його ввічливо грубі накази - це заохочувати двійників. Як би ж він ще знав як.
Через годину, коли він все ще дивився на комп’ютерну заставку, на якій занурювалися кольорові узори, зайшла Сташ із картонною коробкою у руках.
- Твій дідусь написав, щонайменше, тисячу маленьких записок самому собі, - сказала вона. – Все що я знайшла на даний момент, я відсортувала і думаю, ти маєш їх переглянути. Деякі з них виглядають важливими, але вони занадто загадкові для мене.
- Поклади їх у тому кутку, - сказав Ендрю. – Я пізніше їх перегляну.
Він із задоволенням спостерігав як Сташ перенесла коробку на вільне місце на підлозі та поставила її там. Вона дійсно виглядала дивовижно у цій короткій зеленій сукні.
- До речі, - сказала вона, - Ейдан вийшов, бідна дитина. Надзвичайно багато листів у одній коробці були від його бабці. Це дійсно його засмутило. Я гадаю, він трохи хотів побути на самоті – ти розумієш.
Ендрю кивнув. Його батьки померли, коли він був аспірантом. Йому були знайомі ці почуття. Він зітхнув.
- Дозволь мені подивитися на ці листи також, добре?
- Я збираюся зараз їх розсортувати, у хронологічному порядку, - сказала Сташ. – Хтось просто закинув їх у коробку, і вони усі там перемішані.
Вона була вже біля дверей, коли Ендрю сказав:
- А тобі не зустрічався складений папірець із чорною печаткою, а?
- Ні, - сказала Сташ. – Він важливий?
- Дуже. Я думаю, - сказав Ендрю. – Якщо знайдеш його, одразу ж покажи мене.
- Гаразд, - сказала Сташ. – Пріоритет для паперу із чорною печаткою
- О, і, Сташ, - сказав Ендрю. Сташ зупинилася, поклавши руку на дверну ручку. – Ти щось знаєш про двійників тут, у Мелстоуні?
- Насправді - ні, - сказала Сташ. – Але ти знайдеш, що багато записів твого дідуся про двійників. Але здається, його основною темою були вони та містер Браун з Менору. Здається щось, пов’язане із силою. Можливо тато знає. Запитай його.
- Запитаю, - сказав Ендрю. – Він, здається, прийде сюди сьогодні? – Але він виявив, що сказав це зачиненим дверям, а Сташ пішла. Він зітхнув та відключив комп’ютерну заставку. Працювати.
Задзвонив телефон.
Дзвонив секретар його юриста, яка знову пояснила, що місіс Баррінгтон-Сток поїхала і зв’яжеться із ним як тільки повернеться наступного місяця.
- І що хорошого у наступному місяці? – запитав Ендрю у повітря. – Я хочу поставити містера Брауна на його місце зараз. – Він повернувся до свого комп’ютера та виявив, що комп’ютерна заставка з’явилася знову. Він знову збирався її позбутися, коли місіс Сток просунула обличчя у двері.
- Ця жінка повернулася, - сказала вона. – Чекає на вас перед вхідними дверима.
- Яка жінка? – запитав Ендрю.
- Та, що нишпорила тут вчора, - сказала місіс Сток. – Змінила зачіску, але виглядає так само. Думає, я не пізнаю її ходу, еге ж? Я сказала їй зачекати надворі. Я не довіряю їй.
Зітхаючи, Ендрю піднявся та пішов до передніх дверей.
Товста жінка стояла на порозі, сердито дивлячись на нього. Вона була вдягнута у щось, що ймовірно було уніформою. Але головне, що помітив у ній Ендрю, це те, що вона була надзвичайно схожа на сестру місіс Сток – Тріксі, якщо ви уявите її збудженою та у поганому настрої та із сильним запахом з-під пахв.
- Ви тут головний? – потребувала вона.
- Я господар цього будинку, так, - обережно сказав Ендрю.
Не замислюючись, він зняв окуляри та протер їх. Його неозброєним очам жінка видавалася ще більше схожою на Тріксі, аж до її білявої зачіски. Її обличчя було такої ж форми і такі ж самі виразні блакитні очі, але її рот був підігнутий поганим характером, а на товстому обличчі були риси, які казали про погану натуру. Слово “двійник” проминуло у голові Ендрю та зробило його дуже-дуже обережним.