Одна з дівчаток сказала:
- Я знала, що він хороший.
Інша сказала:
- Пішли назад, або вони помітять.
Вони втрьох побігли геть, назад до космічної війни.
Ендрю продовжив своє, як виявилося, жахливе повернення додому: майже не було таксі, поїзди затримувалися, поїзди відмінялися, а поїзд, на якого Ендрю, зрештою, сів, поламався за три станції до Мелтону. Було так, наче та істота наслала на нього невдачі. Але Ендрю ледь це помітив. Він провів всю подорож у думках: “Я цьому не вірю! Я цьому не вірю!”.
Проблема була у тому, що він вірив. Він відчував, що не може звинувачувати Аркрайтів за винахід своєї власної версії подій.
Глава 11.
Коли Ейдан вранці спустився на кухню, позіхаючи, а Рольф нетерпляче слідував за ним, він знайшов записку Ендрю на столі. Йому навіть не спало на думку, що подорож Ендрю до Лондона якимось чином пов’язана із ним. Він роздумував чи залишити записку місіс Сток. Він знав, такі речі сприятимуть тому, що місіс Сток скаже: “У своєму власному світі!”, та почне робити сир із кольоровою капустою, але він подумав, що вона повинна знати де подівся Ендрю. Тож, він вирішив залишити записку, але так, щоб його точно не було у будинку, коли вона знайде її. Тим часом, він радше був радий, що Ендрю немає тут, і він не бачить скільки мюслі вони вдвох із Рольфом поїли.
Потім, оскільки місіс Сток все ще не прийшла, Ейдан зняв окуляри та вивчив старе, старе кольорове скло у дверях кухні. Це було щось, що він жадав зробити, але не перед місіс Сток або навіть Ендрю. Воно вразило його своєю дуже значною стародавністю та таємничістю.
Спершу, все що він міг сказати, це те, що скло досить потужне магічно. У нього було відчуття, що ви можете його використати для чогось, або панель за панеллю, або у різних комбінаціях – червоне та блакитне, блакитне та зелене, і так далі – або ви можете використати усі кольори разом, більш потужно. Але у нього все ще не було і найменшої думки для чого його можна використати.
Рольф, бачачи, що Ейдан так зацікавився, поставив лапи на нижню частину дверей, встав на дибки та також подивився на скло. Ейдан міг бачити Рольфове відображення, розмите, у жовтій панелі в середині унизу. Скло було таке старе та туманне, що речі відображалися у ньому доволі слабо, ніби ви їх зовсім і не бачите.
- У тебе є якість ідеї, що робить це вікно? – запитав Ейдан у Рольфа.
Лапи Рольфа зслизнули. Він приземлився на підлогу із бурчанням та був змушений вишкрябатися на дерев’яну частину дверей, щоб знову глянути на панелі. Цього разу він встав біля блакитного скла зліва. Він тендітно заскиглив.
Спершу, Ейдан подумав, що це була лише собача незграбність. Потім він зрозумів, що все ще може бачити Рольфове відображення, слабке, але чисте, із гострими вухами, у жовтому склі. Те, у яке дивився Рольф, гарного гіацинтово-блакитного кольору, містило у собі інше обличчя.
- Розумний! – сказав Ейдан. Рольф завиляв хвостом так сильно, що не втримався та знову ковзнув на підлогу. Рольф робив серйозні подряпини внизу дверей, швидше винувато помітив Ейдан, коли нахилився подивитися на блакитне скло. Обличчя у ньому, димне та далеке, було схоже на Шонове. Якщо не Гроілове. Це міг бути будь-хто з них.
“Дивно”, подумав Ейдан та присів, щоб подивитися на червону панель, внизу справа. У ньому було щось, схоже на чиїсь силует на тлі шаленого заходу Сонця, із пласким капелюхом на голові. Зараз Ейдан знав форму цього капелюха так добре, що зірвався на ноги та відчинив двері, як завжди робив Ендрю, перш ніж містер Сток міг поштовхом відчинити їх.
І, звичайно ж, містер Сток маячив у дверному отворі, із коробкою.
Рольф насичено залаяв від радості та вискочив надвір, повз містера Стока, де підняв ногу біля дощової бочки, а тоді риссю забігав навколо, нюхаючи та іноді піднімаючи ногу знову, сприскуючи скупчення бур’янів.
Містер Сток увійшов та кинув коробку перед Ейдановою мискою із мюслі. У ній була купа бобів, довжиною з фут, які скрізь були у грудках, ніби змії, що поглинули декілька мишиних гнізд. “Сьогодні ввечері Гроіл буде щасливий!”, подумав Ейдан. Боби його не цікавили, і він дуже сподівався, що і Ендрю їх не любить.
- А де професор? - запитав містер Сток. – Його машини нема.
- Поїхав у Лондон, - сказав Ейдан. – Він залишив записку.
- Сподіваюся, він знає що робить, - сказав містер Сток та пішов.
Ейдан обережно зачинив за ним двері, а тоді встав навшпиньки, щоб зазирнути у три верхні панелі. Оранжеве скло, верхнє ліве, мало складки, внаслідок чого було важко розгледіти чи було там також обличчя. Але обличчя було, ніби хтось розчинився у фруктовому соку. Ейдан міг виділити зачіску, злегка опуклі очі та тонкі, впалі щоки. Воно дійсно було схоже на обличчя місіс Сток. Він знову відчинив двері, на випадок, якщо місіс Сток зараз назовні, але там була лише одна особа, яка наближалася, і це був Рольф, бадьорий від бігу по саду.