Дивлячись на валун, Ейдан думав: “Ось чому я ніколи не можу знайти його вдень!”, коли гучний, скоріше пронизливий голос закричав позаду нього:
- Ага! Знайшов тебе! Попався!
Ейдан обернувся. Рольф відвернувся від обнюхування валуна. Його шерсть здибилася на плечах, як кущі, і, як живопліт, униз, по спині. Він оголив ікла та загарчав.
Товстий маленький чоловічок стоячи перед Ейданом, випростав одну руку, щоб схопити його, а потім позадкував на крок.
- Тримай цю тварюку під контролем! – сказав він. На ньому був чорний піджак та брюки у смужку, ніби він збирався на весілля.
Ейдан витріщився.
- Я не можу, - сказав він. – Ви йому не подобаєтеся. А хто ви? Збираєтеся на весілля?
- Весілля! – вигукнув чоловічок. – Що за дурна думка! – Його кругле обличчя спалахнуло. Ейдан подумав: “Він схожий на когось, кого я знаю!”. Кругле та червоне, хоча і голене, обличчя чоловічка було, все ще було дивно схоже на обличчя Тарквіна О’Коннора.
- Тоді що ви тут робите? – запитав Ейдан, не дуже ввічливо. Бабця була б шокована і сказала би, що манери роблять людину. Але Ейдан знав, що чоловік намагався його схопити, і було зрозуміло що обидва, Гроіл та Рольф вважали його ворогом.
Чоловічок випростався у весь свій товстий зріст.
- Я вірний дворецький Короля, - гордо сказав він і додав, навіть більш гордо, - Я Пак [34], не менше. Я прийшов сюди, щоб доставити листа магу Хоупу від мого пана, коли побачив тебе тут. – Він помахав рукою із конвертом, на вигляд дорогим. Іншу руку він простягну у напрямку Ейдана. – Ти користуєшся гаманцем. Немає жодних сумнівів хто ти. Я негайно повинен полонити тебе.
Ейдан позадкував. Так само як і Ендрю, він подумав: “Я не вірю цьому!”.
Але Рольф, очевидно, вірив. Він наступав на чоловічка повільним кроками та сильно гарчав. Ейдан не припускав, що Рольф може виглядати так зловісно.
- Я…я вам не вірю, - сказав він. – Йдіть звідси, або я напущу на вас мого пса!
Рольф не став чекати, коли йому накажуть. Від повзання він перейшов до стрибання, і жахливо гарчав.
Чоловічок – “Чи він дійсно був Паком?”, дивувався Ейдан – моторно ухилився та притулився спиною до дощової діжки. Рольф прогримів поруч, задряпав, щоб зупинитися та повернувся, щоб знову атакувати чоловічка. Пак підняв обидві товсті руки та заспівав: “Змінися! Повністю змінися!” і раптом Рольф став маленьким ніжношкірим хлопчиком, стоячи на колінах у траві та виглядаючи дуже нещасним.
- Ой! – сказав він. – Боляче.
- Я так і хотів, - сказав Пак. – Ти, зрадник! По справедливості, ти – один з нас, з тих, хто не користується залізом. Чому ти захищаєш людину?
- Тому що ти хочеш завдати йому шкоди, звичайно! – сердито сказав Рольф.
- Не я, - сказав Пак. - Я збираюся відвести його, ніжно та по-доброму, до Короля, мого пана, і Король, мій пан, ніжно та по-доброму передасть його смерті. – Він підло посміхнувся Ейданові. – По-доброму, - сказав він. Він знову підняв обидві руки та заспівав, ніжно, пісню, що дзвеніла:
Приходь до мене в личині шершня,
Приходь та унесу мій приз я.
Темна хмара великих літаючих штукенцій потоком перевалила через дах будинку та спустилась на Ейдана. Він зняв окуляри та спробував відступити від них, але вони були навколо нього, кружляли біля нього, зверху та знизу та навколо, дзижчачи глибше та сильніше за бджіл. Тим часом, Пак знову заспівав:
Сім разів кругом
Сім разів кругом,
Зв’яжіть дитя, що я знайшов,
Сім разів кругом,
І дитя у полоні оков.
Ейдан намагався дивитися хоча б на одну істоту, щоб порахувати скільки разів вона облетіла навколо нього, але швидко зрозумів, що так може бути загіпнотизованим. Це було схоже на спробу стежити за сніжинкою в хуртовину. Без окулярів, він не був певний, чи це дійсно були шершні, але він міг бачити, що вони мали великі зігнуті, смугасті тіла та жала, які стирчали на кінцях. Їх крила нерозбірливо гарчали. Ейдан згадав, як читав десь, що можна померти, від укусів достатньої кількості шершнів. Він був нажаханий. Він подивився на бідолаху, майже голого Рольфа, присівшого на траву, але істоти, здається, не цікавилися Рольфом. Принаймні, це була хоча б одна добра річ.
- Допоможіть! – закричав він. Місіс Сток має бути на кухні. Звичайно, вона почує.