- Сім разів кругом, - співав Пак. – Сім разів кругом. – Та додав нормальнішим голосом, - Тоді йди, куди ведуть тебе мої шершні і тебе не скривдять. Йди у напрямку фасаду цього будинку.
- Ні! – закричав Ейдан. – Допоможіть! – Чи місіс Сток глуха?
Зате допомога прийшла з іншого боку. Бігли нерівні ноги, одна нога легка, одна важка.
- Що тут, зеленого гнилого чорта, відбувається? – вимагав голос. Це міг би бути голос Пака, окрім ірландського акценту. Тарквін вийшов з-за рогу будинку та вигукнув, побачивши напівприсівшого Ейдана у воронці темних істот, що кружляли. Він вилаявся. – Відклич ці штуки! – сказав він, вказуючи милицею на Пака. – Відклич їх зараз же!
Побачивши Тарквіна, Пак надзвичайно стривожився, але похитав головою.
- Ні. Я зараз на службі у мого пана, - сказав він та продовжив співати свою пісеньку. - Сім разів кругом, Сім разів кругом…
Тарквін запропонував декілька брудних речей, які Пак може зробити зі своїм паном та кинувся на співаючого чоловічка із милицею наперевіс, як зі списом.
- Припини це! – закричав він.
- Я не виконую накази людини із однією ногою! – заверещав Пак, коли Тарквінова милиця вдарила його по опуклому жилету.
Тарквінова втрачена нога одразу ж зрадила. Тарквін впав на своє реальне коліно. Але він підняв милицю, коли впав, і Пак піднявся і полетів, назад до дощової діжки. СПЛАХ!
Рольф повеселішав та скористався нагодою знову стати псом. І, Ейдан побачив краєм ока, коли вибіг з кола шершнів, кількість яких скорочувалась і які зникали, що Гроіл також скористався нагодою. Ейдан побіжно побачив, як той розпрямився та шмигнув з поля зору, за ріг будинку.
Ейдан впав на коліна біля Тарквіна.
- Дякую, - сказав він. – Що я можу зробити для Вашої ноги?
- Лише Господь знає, до того ж, її більше немає, - нещасно сказав Тарквін.
Двері кухні відчинилися і вийшла місіс Сток із обличчям: “що-тут-відбувається?”. Шон вийшов за нею, діловито гризучи половину французької булки із стейком та салатом. Від цього видовища, шлунок Ейдана загуркотів. А тоді вони усі прикрили обличчя, оскільки Пак злетів із дощової діжки у коричневій хвилі дощової води.
- Я ще поквитаюся із тобою! - заверещав він Тарквіну, випльовуючи воду та істот, що жили у діжці.
- Поквитаєшся, аякже, - сказав йому Тарквін. – Я твій людський двійник, ось хто я. Додати сюди Шона і - ти у меншості. Йди звідси. Тримайся подалі.
- Якого ди…? – сказала місіс Сток, спостерігаючи як Пак коливаючись спустився на землю у своєму формальному костюмі, з якого капало. - Шоне, забери цю істоту звідси, поки мені не стало погано, заради Бога!
- Вже йду, вже йду! – сказав Пак, сердито дивлячись на неї. – Вам не потрібно закликати, я йду. І, - додав він Ейдану, - я знайду тебе знову, доволі швидко. Допоки ти використовуєш цей гаманець. - Він нахилився та швидко всунув у рожеву сумку мокрий конверт, якого тримав. Тоді він зник. Від нього нічого не залишилося окрім незначного душу води, що падала на чортополох та траву.
- Ми повинні попросити професора використати якійсь спосіб, щоб тримати цих істот поділі від тебе, - сказав Тарквін Ейдану.
- Професора немає, - сказала місіс Сток. – Поїхав у Лондон. У своєму власному світі. Хотіли від нього чогось особливого?
- Нічого, лише невеликі сподівання, як ви би сказали, на фізіо [35], - сказав Тарквін. Він все ще стояв на коліні здорової ноги, спираючись на милицю. Він нещасно вказав на втрачену, де його штани прикривали ногу у траві.
- Допоможи йому, Шон, - скомандувала місіс Сток. Вона підняла рожеву сумку – яка досить намокла при зіткненні – та подивилась усередину. – Мокрий лист професору, - сказала вона. – Вологе мюслі. Принаймні ти придбав належну їжу цьому невдячному псові. – Рольф докірливо подивився на неї та стріпнувся. Вода обприскала фартух місіс Сток. – Перестань, або я не відкрию тобі жодної консерви, - сказала місіс Сток. - Ейдан твою французьку булку я наповню через десять хвилин. Будь тут. – Вона промарширувала назад у будинок із сумкою. Рольф пішов за нею, а його ніс був практично всередині сумки.
Шон, однією рукою розмахуючи французькою булкою, підняв Тарквіна іншою рукою, а Ейдан допоміг поставити його. Черевик Тарквіна впав з втраченої ноги, коли він став у вертикальному положенні.
- Бачиш? – із відчаєм сказав Тарквін. – Знову зникла.
На втраченій ступні була дуже хороша шкарпетка. Ейдан дивився на неї, радий відволіктися. Він все ще вібрував від шершнів, та від знання того, що хтось тут, у Мелстоуні, хоче його зараз вбити. Він був як струни від піаніно Ендрю, подумав він, якщо ви сильно вдарите одну, з глибоких ключів, і тоді підете.