- Гм, - сказав Ейдан, приймаючи це. Поки цього не видно…
Вище, попереду них, Рольф зупинився та сів. Попереджені цим, Ейдан та Ендрю також зупинилися. Ендрю стояв, відновлюючи дихання, розмірковуючи чи Рольф щось почув чи унюхав.
Здавалося, по невиразній стежці, яка позначала кордон, рухався бігун. Він наближався та невиразно маячив на вершині пагорбу, вище та вище, наближаючись до них великими крокам та величезними стрибками, майже не так, як звичайні бігуни. Він побачив їх та повернув та пішов униз у луги нижче пагорбу, де вони бачили, як він ухиляється від кущів та плескає по ділянках болота. Понад пагорбом, там де він рухався, хлинув потік чогось димного. Чим би вони не були, вони рухалися по точному шляху пересування могутнього бігуна, де той звернув зі стежки, і потім зниклі унизу в лугах, за ним.
Обидва, Ендрю та Ейдан, зняли окуляри. Хоча крізь димний потік було погано видно, довгі, галопуючі фігури, можливо, були собаками, а вертикальні фігури, які бігли – можливо – чоловіками. Бігуна, за яким вони бігли, було видно ясніше.
- Це Гроіл! – сказав Ейдан. – Вони його переслідують, тому що у нього мій гаманець.
Жоден з них у не міг нічого зробити зараз. Гроіл та його переслідувачі рухалися занадто швидко. Ендрю пішов угору, туди, де сидів Рольф. Ні він, ні Ейдан не могли стриматися, щоб майже весь час не дивитися униз, на луги. Гроіл увертався, повертався, бігав навколо кущів, а димчасті переслідувачі віддано слідувати точно по його шляху, навіть коли він бігав по колу. Вони бачили, як Гроіл вів тих по фігурі, схожій на вісімку, змушуючи їх перетинати їх же шлях, бездумно, і тоді вирушив знову нагору, великими енергійними стрибками. У цій точці, зграя, здається, загубила Гроіла. У всякому разі, як тільки Ендрю та Ейдан досягли Рольфа, Гроіл зник, але орда переслідувачів заструмилась нагору до них.
Рольф, Ендрю та Ейдан - всі застигли, коли димчаста зграя піднялася до лінії кордону перед ними. Було схоже, що вони не можуть перетнути її, а Гроіл зміг. Якусь мить вони накатувались та накатувались безцільно. Тоді хтось серед них закричав. Як горн. І весь хмарний натовп потік униз, до Ендрю, Ейдана та Рольфа.
Ендрю поспішно потягнув Ейдана, а Ейдан потягнув Рольфа, далі, на схил за кордоном. Там вони стояли та дивилися як злива переслідувачів беззвучно рухалася повз них, дрібні собаки, великі, схожі на котів істоти, Охоронець у його шерстяному капелюсі, істоти схожі на чоловіків із оленячими головами, істоти схожі на оленів із чоловічими обличчями, і натовп високих, худорлявих людей у золотих шоломах, які були радше схожі на містера Стока.
- Здається, вони його загубили, - сказав Ендрю. – І нас, - із вдячністю додав він, коли мисливці пронеслися униз та зникли з поля зору. У нього було відчуття, якусь мить, що мисливці почали полювати на Ейдана, допоки Ейдан не перетнув кордону.
Вони обережно підійшли до лінії кордону та піднялися вгору до пасовища. Ейдан почувався винувато, бажаючи, щоб краще він не просив Гроіла зберігати для нього гаманець. Але тоді вони пройшли повз великий кущ дроку і Гроіл піднявся з-під нього, сміючись.
- Це весело, - сказав він. – Я стаю маленький та тяжкий і вони гублять мене.
- Ти певен, що ти не проти? – з тривогою запитав Ейдан.
Гроіл похитав великою кудлатою головою.
- Не мав стільки веселощів багато років, - сказав він. – Привіт, Рольф. Тебе приручили у ці дні? – Він поклав масивну руку на Рольфову спину.
Вираз крайньої тривоги з’явився на обличчі Рольфа. Всі його чотири ноги підкосилися. Перш ніж його ноги змогли відмовитися, Рольф був змушений перетворитися на хлопчика, лежачого обличчям у дерні.
- Дурень! – сказав він через плече.
Гроіл посміхнувся.
- Так завжди трапляється, коли я спираюся на нього, - сказав він. – Смішно.
- Я вкушу тебе за ногу, - сказав Рольф.
Гроіл засміявся, помахав Ейдану та Ендрю та підстрибуючи пішов геть, униз, знову до лугів.
- Бовдур! – сказав Рольф. Він перейшов на гавкання, оскільки прийняв форму пса.
- Вони повинні знати один одного протягом багатьох років, - Ейдан сказав Ендрю. – Гадаю вони дражнять один одного постійно.
Вони пішли далі. За вершиною пагорбу, кордон пішов по широкій дузі. Щоб вирівняти опуклість, де був Менор, подумав Ендрю. Він був значно ширший за овал, якого передбачав Ендрю, так що вони пройшли лише половину, у той день і прийшли назад до містечка пласкою стежкою для візків, до провулку, що вів до Мелстоун Хауза.