Щодо іншого, їхня прогулянка у цей день пройшла без пригод. Вони знайшли місце на дорозі до Мелтону та турнікет, що вів до тієї ж, ледь помітної, стежки, якою вони йшли вчора. Коли у них виникали сумніви щодо того, де кордон, Рольф знаходив його для них. Ніде не було жодних ознак Гроіла. Ендрю припустив, що Гроіл можливо спить від великої кількості їжі, яку він вчора з’їв. Ейдан сподівався, що так і було. Він сподівався, що Гроіл старанно перебуває у своєму маленькому та важкому стані та добре заховався.
Коли вони йшли додому стежкою для візків, Ендрю зітхнув та сказав:
- Залишився лише один відрізок на завтра і він проходить, якось, біля земель Менору. Я голосую за те, що ми спробуємо обійти його стороною, не перетинаючи колючі дроти містера Брауна. Це повинно бути можливим. Він не міг перегородити все навкруги ним. Зможеш нам допомогти у цьому, Рольф?
Рольф підняв очі та кивнув. Він думав про вечерю.
- А не хочете зробити своє поле-піклування більшим? - запитав Ейдан.
- Можливо, - сказав Ендрю. Але я не збираюся дозволити містеру Брауну перемогти нас. Швидше, Ейдан. Я хочу добратися додому перш ніж Сташ піде.
Сташ чекала на них, кажучи, що вже почала розбиратися із папками і продовжить завтра. Шон також чекав. Він хотів, щоб Ендрю пішов подивитися на сарай, і побачити, як той виглядає всередині, оскільки Шон закінчив. Він розмахував двома руками та виглядав так благально, що Ендрю одразу ж пішов, не знімаючи свої чоботи.
Опинившись усередині, він стояв та дивувався. Місце світилося. У різнокольоровому світлі з вікна, різьблені стіни світилися медовим кольором, а на них маленькі істоти визирали з-за буйства завитків, листя та квітів, а народ, схожий на людей, здавалося, танцював у лінії, яка звивалася туди і сюди і поміж інших різьблень, вгору та вниз по кожній стіні. Шон потрудився та вичистив підлогу також. Ендрю припускав, що вона з бетону, але насправді вона була з плитки медового кольору, потрісканій та старій, але все ще гарній. Таким чином, косарка, яка знаходилася на середині підлоги, виглядала повністю недоречною. “Я маю знайти інше місце, де поставити її”, думав Ендрю, поки казав Шону, яку чудову роботу тож виконав.
Шон сяяв, а потім подивився із тривогою.
- Що Ви хочете, щоб я робив зараз, Професор? – сказав він.
Намагаючись не залишити бруд з чобіт на плитці, Ендрю вивів Шона на двір. Він вказав на чортополох, кропиву та маленькі рослини ожини, що пробивалися та скупчувалися біля основи стіни. Стіни були з цегли, вкриті старою побілкою.
- Можеш очистити все від бур’янів, - сказав він Шону, - а тоді вкрий стіни білою фарбою. Це місце – каплиця, як ти колись сказав мені, і воно повинно виглядати назовні так само, як і у середині.
Шон виглядав заспокоєним. Як бачив Ендрю, Шон боявся, що користь від нього на цьому закінчилася і Ендрю звільнить його.
- Я зроблю це завтра, Професор, - сказав Шон. – Я вже майже закінчив робота. Для Фестивалю, - пояснив він, оскільки Ендрю виглядав спантеличеним.
- Добре. Чудово, - сказав Ендрю та виявив, що додає, - і після цього у тебе буде сотні інших завдань всередині будинку.
Шонові руки щасливо махали, коли він уходив.
Наступного ранку він досить запізнився.
- Не спав половину ночі, закінчуючи робота, - пояснив він, коли прибув із місіс Сток, яка також запізнилася.
- Я дам тобі роботів! – сказала вона. – Я піднялася у п’ять, щоб причепити ціни на мій старий одяг. І я хотіла би, щоб ти не підбадьорював Тріксі, Шон. Від цієї її інтермедії я почуваюся хворою.
Ендрю не звернув на це уваги. Він розмовляв із Сташ та чекав поки Ейдан взує його другі найкращі чоботи. Ейдан взувався повільно. Його ноги боліли та на лівій ступні майже з’явився пухир. Він дивувався, чи все це бродіння є добрим для нього. Але Рольф та Ендрю були повні рішучості закінчити останній відрізок кордону, тож Ейдан зітхнув та пішов з ними.
Він повеселішав, коли вони йшли поруч із футбольним полем. Зараз воно було у прапорцях. Якби він визирнув з-за нових воріт, він міг би побачити платформу на іншому кінці, прикрашену прапорцями та червоним килимом.
- Я з великим нетерпінням чекаю на цей Фестиваль, - сказав він Ендрю. – До цього часу я жодного не відвідував.
Ендрю завмер. Він не вважав, що Фестиваль має щось спільне із ним або Ейданом. Він пам’ятав, як сильно нудився, коли дідусь з року в рік брав його милуватися Призовими Овочами містера Стока.
- Тобі можливо не сподобається, - сказав він.