- Ва! – ніби його дихання залишило тіло, тоді перекинувся на спину. Ендрю побачив свій шанс та, досить безсовісно, підбіг та вдарив Охоронця по в’язаному капелюху. Декілька разів. Допомогло те, що він більше не думав про Охоронця як про людину.
- Забирайся геть! – проревів він. – Забирайся зараз же!
Охоронець перетворився у заляканого, здивованого пса. Ендрю пригрозив вдарити його знову, але Охоронець не чекав. Він заховав схожого на батіг хвоста між опуклими задніми ногами та полетів стрілою у ліс. Рольф опустився на живіт, показуючи рожевого тріумфального язика. Його пухнастий хвіст плескав по траві. Хіба не добре я попрацював?! – казав кожен його дюйм.
Ейдан підбіг та обійняв його.
- Ти був неймовірний! – сказав він. – Ти користувався своїм розумом. – Рольф задоволено лизнув Ейдана у обличчя.
- Боюся, що це не кінець, - сказав Ендрю.
Ейдан подивився вгору та побачив ще двадцять фігур у сірих капелюхах, які стояли через рівні інтервали на краю лісу. Вони усі були однакові та нагадували Ейдану – лише трохи – Шона. Коли він глянув, вони почали наступати на поле.
Ендрю був у люті. Це був його ліс, його власність, його поле-піклування. Як сміють вони насилати на нього зграю пес-кулак на його власній території! Він щойно обійшов кожний дюйм, роблячи його власним, хіба ні?
Його власним. Ендрю осінило, що зараз він в змозі залучити всю силу свого поля-піклування, навіть частину містера Брауна, оскільки він щойно обійшов також і Менор. Він зробив глибокий вдих та, із ним, вдихнув усю силу Мелстоуну. Через це він відчув себе величезнішим за Гроіла. Він розвів обидві руки, а тоді кинув їх уперед у великому ковшоподібному поштовху. Сила поштовху проревіла у його вухах.
- Забирайтеся звідси! – закричав він крізь шум сили. – Забирайтеся звідси ЗАРАЗ ЖЕ!
І він закрутив їх геть, у зворотному напрямку, через ліс, усі фігури у сірих капелюхах та котушки із колючим дротом, перекидаючи знову та знову. Він міг відчути, що там, більшість котушок колючого дроту розтанула біля стін Менору. Але не всі. Рідкісні котушки та Охоронці зупинилися, коли перетнули зруйновану стіну. Здається, він не був у змозі відіслати їх трохи далі, незважаючи на те, що дерева металися у магічній бурі. Листя з них відлетіло, наче восени, а пташки піднялися у кричущі хмари. Але це було все. Містер Браун, безсумнівно, зробив щось, що зафіксовувало кордони, у межах стіни. Ендрю ще раз переконався, що вони не можуть просунутися далі, тупаючи ногою тричі, як Сташ, коли викинула Тітанію.
- І залишайтеся там! – сказав він, коли буря трохи вщухла.
Ейдан сказав:
- Здорово!
Вдалині лунали крики. До здивування Ендрю, через поле із вівцями, мчав містер Сток, із лопатою у руках.
- Потрібна допомога? – запитав він, коли підійшов.
- Ні, дякую. Гадаю на певний час я це виправив, – сказав Ендрю. У нього було дивне відчуття. Усе, що він робив у своєму житті ані трохи не було схожим на це.
Містер Сток оглянув дерева, що коливалися. Він кивнув.
- Знову він намагається відібрати, так? – сказав він. – Старий містер Брендон попереджав мене, що він спробує. Їм потрібен урок, як на мене. Я щось вигадаю після Фестивалю. Давайте закріпимо те, що зараз зробили ви. – Він підійшов до краю лісу та вставив лопату у землю, так, що вона стояла вертикально. – Залізо, - сказав він. – Це їх затримає на день чи біля того.
Вони пішли назад до Мелстоун Хаузу. Там, Ендрю, радше мляво, вмостився на стільці у кухні, поки Сташ дбала про пухирі Ейдана.
- Чесно, Ейдане, - сказала вона, - ти повинен був звернути на них увагу раніше. Вони заслуговують того, щоб потрапити у Книгу Рекордів Гінесса. Я ніколи раніше не бачила таких великих.
Ейдан погодився із нею. Він почувався дуже самозадоволено та відчував, що про нього піклуються, коли сяюча світла голова Сташ нахилялася над ним, пахнучи чистим волоссям, перемішаним із повівом дезінфікуючого засобу, і обличчя Сташ, поверталося до нього та постійно посміхалося. Рольф заздрісно стогнав. Він лежав де завжди, майже на дорозі, весь закляклий від битви та чекав поки Ейдан помітить його.
Місіс Сток сопіла, коли збиралася додому. Вона все ще не простила Ендрю.
- Вам пощастить, якщо доберетеся до Фестивалю, всі ви, - сказала вона відчиняючи задні двері. – Сир із кольоровою капустою у духовці, Професор. Якщо буде Фестиваль, на який можна буде піти, - додала вона, дивлячись на небо. – Схоже буде гроза. Принаймні, якщо вони відмінять Фестиваль, ми будемо позбавлені жахливої інтермедії Тріксі. Треба бачити і світлу сторону. - Вона із тріском зачинила за собою задні двері.