“Тримайся”, подумав Ендрю та подивився на Ейдана. Ейдан із сумнівом дивився на цих пришельців, розмірковуючи чи не бачив їх раніше.
- Хочеш піти додому зараз? – пробурмотів йому Ендрю.
Коли він це сказав, пройшла жінка-поліцейський, яка пасла останніх пришельців. Вона точно була Мейбл Браун.
- Я дійсно думаю, що ми повинні піти, - сказав Ендрю.
- Будь-ласка, ні! - сказав Ейдан. – Я хочу побачити призи, які виграв містер Сток.
- А я маю бути тут, - сказала Сташ. – Я обіцяла Ронні.
- В такому випадку, ми повинні бути обережними та триматися разом, - сказав Ендрю, дивуючись яким слабким він став.
Воллі Сток зачинив великі ворота із брязкотом та відкрив маленькі ворота, поруч. Тоді він сів за стіл, на якому була коробка з готівкою та томи із відривними квитками.
- Зараз продаж квитків! – закричав він. – Будь-ласка утворіть упорядковану чергу. Кожен квиток є квитком лотереї та дає право на розіграш розкішних призів!
Коли автомобілі почали проїжджати по дорозі за ними, Ейдан, Ендрю та Сташ приєдналися до інших глядачів та почовгали крізь маленькі ворота за квитками. На поле все знову здавалося впорядкованим та безпечним. Група всаджувалася з одного боку платформи. Карусель крутилася, але порожня. Надувний замок все ще був порожній. Хтось на платформі, перед рядом стільців, перевіряв мікрофон. Інші люди влаштовували поні, собак та дітлахів у “Вигадливих Сукнях” всередині різних огороджених місць. Єдиною дивною річчю було те, що всередині огородженого мотузкою місця було дуже мало прибульців і взагалі ніяких ознак Мейбл Браун.
- Таке відчуття, що буде гроза, - сказала Сташ та нервово подивилася на небо.
Як і на протязі ранку, хмари були туманні, із срібними краями, повітря, можливо, стало трохи важчим, але не було жодних ознак дощу. Сташ повела Ейдана та Ендрю до наметів та прилавків біля живоплотів справа. З іншої сторони, надувний замок раптово наповнився дітлахами, а перед фургоном із морозивом вишукувалася довга черга. Фестиваль визначено йшов повним ходом. З цієї сторони, за межами галасу Фестивалю, місіс Сток головувала за прилавком, вкритим художніми купами кольорового одягу.
- Мій прогноз, що буде дощ, - сказала їм місіс Сток, коли вони пройшли повз неї. Вона достала велику міцну парасольку та помахала перед ними.
- Сподіваюся, вона помиляється, - сказала Сташ.
Вони рушили далі, повз прилавок із прикрасами, прилавок із керамікою, прилавок на якому були захоплюючі купи домашніх дрібничок та прилавок, біля якого Ейдан сповільнився, завалений домашніми тістечками та випічкою, у кількості більшій, ніж, подумав він, Гроіл міг з’їсти за тиждень. Але Ендрю та Сташ йшли далі. Ейдан зітхнув та пішов за ними, повз пивний намет. Таємничим чином, цей намет вщент був заповнений людьми, які, здавалося, пили вже другий кухоль пива. “Але він відчинився всього лише п’ять хвилин тому!”, подумав Ейдан. Звідти вже лунали співи.
За пивним наметом була маленька споруда, масивно заповнена Тріксі. Ендрю та Сташ зупинилися, наче не могли нічого із собою зробити.
Тріксі сиділа у широкому кріслі, тримаючи повідомлення, яке гласило: “ВГАДАЙТЕ МОЮ ВАГУ!”. На ній був надягнутий величезний, безформний одяг, який, можливо, правив за гавайський – у всякому разі, навколо її шиї була гірлянда, а у волоссі паперові квіти – і вона напхала під цей зелений одяг подушок, у кількості достатній, щоб збільшити удвічі її звичайний розмір. Вона була колосальна. Вона була величезна.
Шон стояв назовні на траві, викрикуючи:
- Вгадайте вагу пані. П’ятдесят пенсів спроба. Приз 50 фунтів переможцю. Заходьте, заходьте! Здрастуйте Професор! Хіба мама виглядає не кричуще?
Тріксі захихотіла та гордилася жартом.
- Я вважаю, ніхто не зможе вгадати правильно, - сказала вона. – Хочете спробувати?
- Звичайно, - ввічливо сказав Ендрю. Він думав, що у цьому оформленні Тріксі більше, ніж коли-небудь схожа на Мейбл Браун. – Здогадуватися треба у кілограмах чи фунтах?
- О, я приймаю в обох, - сказала Тріксі. Вона весело вказала на дві ваги для ванної кімнати на траві позаду її крісла. – Приходьте у чотири години, я зважуся на обох, а Шон прокричить ім’я того, хто вгадав найбільш точно.
Ендрю заплатив за них трьох і всі вони зробили свої здогадки. Ендрю у стоунах, Сташ у фунтах [45], а Ейдан вказав сто кілограмів, тому що думав, що це дуже багато. Тріксі сердечно сміючись, старанно записала їх здогадки у зошиті та сказала їм, щоб були десь поруч біля чотирьох годин.
Вони залишили Шона, що кричав, та Тріксі, що сміялася, та пішли до наступного намету, де були конкурсні претенденти. Це було саме те, куди вони хотіли потрапити.