Всі були збиті з пантелику. Голови повернулися, шукаючи Ронні.
Вікарій драматично вказав у напрямку віддалених воріт.
- Містер Рональд Сток, - оголосив він. – Оплески, будь-ласка.
Група почала грати Мелстоунську мелодію.
Всі розвернулися, коли Ронні Сток прогалопував крізь ворота та через поле, у напрямку платформи. Він їхав на білому коні, прикрашеному, як лицарській кінь у старі часи. Кінь не виглядав щасливим. Він весь був задрапований у блакитну та золоту попону і прикрашений блакитним із золотим козирком на голові, якого увінчував золотий шип. Сам Ронні був одягнутий у Єлизаветинське вбрання: червоний із золотом дублет [46] та плащ, червоні колготи та маленькі опухлі штанці, також червоні із золотом. На голові у нього був великий капелюх із пір’ям, схожий на берет, більшого розміру, якого він стягнув та помахував усім, коли галопував.
Сташ відвернулася
- О Боже, - сказала вона.
Не було сумніву, що це було визначне з’явлення. Всі плескали. Люди під пивним наметом свистіли та улюлюкали. Ронні світився, коли стильно зупинив коня біля платформи, ляснувши капелюха назад, на голову, та граціозно спішився. Молода панянка жваво підскочила, щоб доглядати за конем.
- Гей! – сказала Сташ, починаючи рухатися уперед. – Я думала, це я повинна робити!
- Я радий, що не ти, - сказав Ендрю.
У мить, коли Ронні зліз з коня, той зробив серйозну спробу позбавитися блакитного із золотим спорядження. Молода панянка була піднята у повітря, а потім мала уникати копит, що роздратовано хльостали.
- Це ж Тітанія! – сердито сказала Сташ. – Сподіваюся бідолаха Сніжок наступить на неї!
Тарквін схопив її за одну руку, Ендрю – за другу, щоб вона зупинилась. Тарквін заспокійливо сказав:
- Тихо, тихо, тихо.
Ендрю онімів, спостерігаючи як Ронні Сток граціозно піднімається сходами до платформи. До цього, він Ронні не бачив. Він завжди уявляв його коротеньким та товстим, можливо із червоним шахрайським обличчям. Нічого подібного. Ронні був високий, стрункий, елегантний на вигляд, із вузьким аристократичним обличчям. Насправді…
Ендрю виявив, що дивиться на містера Брауна, на іншій стороні платформи. Ронні Сток майже міг бути близнюком містера Брауна. Містер Браун дивився на Ронні у повному білому обурені, тому що немислимо, щоб і у самого Оберона був двійник у Мелстоуні.
“Добре”, подумав Ендрю: “це твоя власна вина, бо живеш тут так довго!”.
Містер Браун повільно повернувся та пошукав у натовпі Ендрю. Знайшовши, він підняв елегантний білий палець. Ендрю був вимушений приготуватися протистояти атаці електричної магії. Світ став сірим та запаморочливим для нього і він змушений був обпертися на Сташ та Тарквіна.
Тоді містер Браун повернув пальця у напрямку Ронні Стока. У Ронні не було захисту від магії. На мить він захитався, а потім впав на платформу із порожнистим тріском, як падаюче дерево.
Жах заполонив усе. Пані в капелюхах нахилилися над Ронні. Люди почали штовхатися у натовпі, викрикуючи:
- Пустіть мене, я медсестра!, - або, - З дороги! Швидка допомога Святого Джона!, - чи, -Я знаю як надати першу допомогу!- поки містер Браун просто стояв, де стояв, злий, а щодо іншого байдужий.
У метушні, кінь втік від Тітанії.
Ейдан відчув, що хтось підштовхнув його ліктем. Поруч із ним стояв, хихикаючи, Пак.
- Думаєш ти у безпеці, еге ж? – сказав він Ейдану. Він злегка помахав однією пухкою рукою.
До Ейданово жаху, срібний талісман полетів з його шиї та приземлився у траві через декілька ярдів.
Рольф пірнув за талісманом, підібрав його ротом та одразу ж кинув, із вереском. Срібло отрута для перевертнів. Ейдан також пірнув за талісманом, продираючись на ним у траві, на колінах. Він майже дотягнувся, коли, якимось чином, у натовпі з’явилася прогалина і він побачив містера Брауна, який стояв на платформі та дивився на нього. Це був нещадний та зневажливий погляд. Ейдан стояв на колінах, де стояв та дивився на містера Брауна, почуваючись повністю нікчемним, маленьким, дурним і нерозумним. Він одразу зрозумів хто містер Браун і він знав, що містер Браун не має до нього ніякої поваги.
- Що ж, дуже погано! – сказав він Рольфу. – Ніби це мене турбує! – Він подивився навкруги де талісман і виявив, що той зник.
У полі, Тітанія перестала переслідувати коня та вказала на Ейдана. З іншого боку, жінка-поліцейський, яка наглядала за дітьми у “Вигадливі Сукні” також вказувала на Ейдана та кричала. Дивні істоти повстали з усіх кінців поля та просувалися до Ейдана. Раптом, він став сам один із Рольфом у широкому колі трави, з Охоронцями та високими людьми у шоломах, що йшли на нього з одного напрямку, менший народ, із антенами, поспішали до нього з іншого, і дивні створіння з мереживними крилами текли до нього звідусіль. Це було гірше ніж усе, що відбувалося у Лондоні. Божевільною, кошмарною частиною цього було те, що група все ще продовжувала грати та зіштовхнулася із механічною музикою з каруселі. І все це при яскравому денному світлі.