- О ні, - сказав Ендрю. – Він не достатньо великий. У нього і так достатньо болі. – Його голос у мікрофоні додав до грози гуркіт по полю.
Але величезний дуб просто залишив Тарквіна. Він метнувся крізь натовп на платформу і став частиною вже самого Ендрю. ТЕПЕР ГОВОРИ, сказало дерево.
Ендрю відчув, що здіймається навіть вище за Гроіла. Він був могутнім стовбуром, величезним крученим гіллям, гілочками блискавок та тисячею листя, що тріщало від сили. Його розум гримів. Він бився, щоб віднайти голос, який зрозуміли би люди. Він бився, щоб віднайти свій власний мозок. Це був тендітний людський оберт у розумі, але він віднайшов його та чіплявся за нього. Він вказав пальцем, чи, можливо, гіллям на містера Брауна, зараз майже поруч із ним на платформі.
- Мандрівний король, - прогримів він, - ви харчувалися на цьому полі занадто довго. Візьміть свій почет та своїх дружин та почет ваших дружин та повертайтеся у свою власну країну та живіть там у мирі. Не намагайтеся забрати це поле собі. – Він віднайшов Мейбл Браун у місці, відгородженому мотузкою, та Тітанію, десь біля надувного замку, та хитнув своє листя, вказуючи на них теж. – Зараз йдіть!
Вони пішли. У них не було вибору. Із дивним порожнистим стогоном, усі створіння швидко піднялися у повітря у три димчасті завихрення. Тітанія була із ними та Мейбл Браун та, останній з усіх, із презирливим криком чистого роздратування, містер Браун. Як упавше листя на вітру, вони закручувалися у спіраль геть та геть, із печальними криками та протестами, коли неслися. Ендрю думав, що бачив, як всі три їх завихрення занурилися у боці Мел Тампу та зникли.
“Оттепер це дивно”, подумав він. “Звідси я навіть не можу бачити Мел Тамп!”
Це змусило його усвідомити, що закінчилось його перебування великим дубом. Дуб залишив його зарядженим та збільшеним. Він знав, що більше ніколи не буде повністю таким як був раніше.
Для всіх інших це виглядало, як величезна блакитно-фіолетова блискавка вдарила біля Ейдана та Рольфа, послідкувавши за якою майже миттєво заревів гром. Тоді пішов дощ, тяжкими білими стержнями, перемішаний із чимось, схожим на град. Майже всі побігли уритися під наметами. Місіс Сток підняла свою велику парасольку. Поле звільнилося від усіх крім тих, хто був у місці, відгородженому мотузкою та на платформі.
Тоді дощ зупинився. Жовте сонячне світло палало у траві та на вологих, паруючих поні та забруднених вигадливих сукнях. Капелюхи на платформі капали. На полі, Ейдан струсив своє співуче та намокле волосся та намагався прочистити окуляри. Він стояв на колінах у колі випаленої, із запахом копчення, трави. Не було жодних ознак Гроіла. Ейдан був нещасний через це. Було зрозуміло, що коли Ендрю відіслав усіх істот геть, він мав відіслати і Гроіла, і Ейдан втратив друга. Але Рольф все ще був тут, із випаленим низом, з однієї сторони, та намагався кульгати на всіх чотирьох лапах. Рольф, дуже обережно, кульгаючи винюхував розтоплену срібну грудку поруч.
- Залиш це, Рольф, - сумно сказав Ейдан. – Це лише мій талісман. Блискавка вдарила у нього, але я гадаю він мені не знадобиться.
На платформі, Ендрю ввічливо віддав мікрофон вікарію та нахилився допомогти Ронні Стоку стати на ноги. Крім того, що Ронні промок до нитки, здається інших пошкоджень не було.
- Яка була буря! – сказав він Ендрю. – Дякую. Ви той хлопець Хоуп, з Мелстоун Хаузу, так? Радий познайомитися.
Коли Ронні встав, вони вдвох із Ендрю спотикалися об речі, що хрустіли. Платформа була вкрита впавшими жолудями. Ендрю знову нахилився та зібрав жменю, але здавалося, більше ніхто жолудів не помітив. Вікарій роздратовано стукав по мікрофону і не отримував жодного звуку. Той, здавалося, зламався.
“Як мій комп’ютер, коли отримує заряд магії”, подумав Ендрю, ховаючи жолуді у кишеню.
- Нічого, - бадьоро сказав Ронні Сток. – Я звик кричати на вершників на моєму кінному заводі. – Він із зарозумілим виглядом пройшов до центу платформи та прокричав, - Пані та панове! – Коли достатня кількість людей виринула з наметів, він прокричав знову, - Пані та панове, я збирався виступити із промовою, але у зв’язку із погодою, я думаю буде доречним просто об’явити, що цей Фестиваль повністю відкритий. Дякую.
Група, дещо тремтячи, з’явилася з пивного намету та почала грати. Ронні подивився повз них через поле, туди, де Сніжок, який котився по землі, заплутавшись у вологій блакитній тканині.
- Хто-небудь, врятуйте мого коня! – проревів він.