- Гм! – сказала місіс Сток.
Ендрю проігнорував її та відчинив передні двері для Сташ та Тарквіна, які прийшли обговорити весілля. Вони зробили навряд чи більше, ніж визначилися із датою, коли були перервані величезним ревом містера Стока, що супроводжувалося криками місіс Сток:
- Не смійте звинувачувати нашого Шона! Він робить, що може!
- А зараз що? – сказав Ендрю.
Вони поспішили назовні.
- До речі, - сказала Сташ, коли вони ішли. – Знаєш, що Мелстоун Менор зараз виставлений на продаж? Ронні Сток думає про його купівлю. Він гадає Гранж не достатньо великий для нього.
- Дуже йому підходить, - сказав Ендрю.
На газоні вони знайшли косарку та містера Стока, який зараз сперечався із Ейданом.
- Я кажу тобі, вона не заводиться, - казав містер Сток. – Цей дурний незграба чіпав її та зіпсував мій особливий спосіб! – Він потягнув ручку стартера у свій особливий спосіб. Нічого не трапилося. – Бачиш? – крикнув містер Сток на Ейдана. – Дай мені добратися до Шона!
- Ні, не дам, - сказав Ейдан. - Дивіться. – Він потягнув ручку та в косарці солодко запульсувало життя. – Бачите?
- Залишся із ним, Ейдане, - сказав Ендрю, - і заводь її кожного разу, коли вона вріжеться у чортополох.
Містер Сток дивився сердито. Він так розізлився, що пізніше, у цей день, коли газон став коричневим та щетинистим, він маршував у кухню декілька разів, щоб кинути на стіл шість коробок наповнених його Фестивальними претендентами. Місіс Сток гучно скаржилася.
Пізніше у цей день, Ейдан зібрав сумні останки кабачка та допоміг Ендрю завантажити дах сараю для дров гігантською картоплею та величезними томатами, замість нього.
У вівторок вранці, коли Ендрю снідав, Ейдан принісся, із Рольфом, у будинок.
- Вони зникли! – Кричав Ейдан. – Гроіл був тут! Мабуть, у нього просто боліли ноги після усього!
- Добре, - сказав Ендрю, ловлячи кухонні двері, перш ніж вони грюкнули. – Чудово. А зараз є хоч який-небудь шанс, що я повернуся до роботи та писатиму мою книгу сьогодні?
- О, так, - щасливо сказав Ейдан. – Усе у повному порядку, зараз.
Але це було не так, або не зовсім. Всередині ранку у двері подзвонили. Оскільки місіс Сток була нагорі, а комп’ютер Ендрю не зрозуміло чому ще дужче, ніж коли-небудь, завис, Ендрю вийшов у коридор, відчинити двері.
- Це мабуть Тарквін, - сказав він Ейдану, який, із цікавістю, також збирався відчинити двері. – Гадаю, його нога потребує ще зміцнення.
Якусь мить, коли відчинив двері, Ендрю думав, що це був Тарквін. Але маленький чоловічок, який стояв там на двох міцних ногах, одягнутих у звисаючи штани до коліна і, незважаючи на те, що його шкіряний піджак був дуже схожий на Тарквіновий, був значно повніший та без бороди. Він простягнув Ендрю великий конверт.
- Лист від мого пана, - сказав він.
Ейдан, впізнав Пака та одразу почав відступати. Нажаль, він втрапив прямо у місіс Сток, яка несла оберемок пластикових пакетів.
- Оці були у тебе під ліжком, - сказала вона. – Я казала тобі чи не казала покласти їх у відро для сміття? Ти зараз же підеш зі мною нагору та належним чином забереш усе своє сміття.
Пак посміхнувся.
- Так, Ейдане, - сказав Ендрю. – Йди та пожинай плоди своїх дій. Лист потребує відповіді? – запитав він Пака.
Пак, все ще посміхаючись, дивився, як Ейдан поспішно йде за місіс Сток. Тоді він скромно сказав:
- Я тут, щоб почекати на вашу реакцію, сер.
- Справді? – сказав Ендрю, беручи великий жорсткий конверт. Він був адресований, звивистим, гострим почерком, який, як відчував Ендрю, він знав досить добре, Е.Хоупу Есквайру. Деякою мірою усвідомлюючи, що Пак стоїть тут та дивиться на нього, він розірвав конверт та витягнув листа на денне світло, щоб прочитати. У листі говорилося:
Містер Хоуп,
Ваші дії щодо мого вислання були досить поспішні. Я збирався сказати вам дві речі.
По-перше, використання вами двох частин зачарованого скла було безрозсудним. Дві разом вони є значно могутнішими, ніж, я думаю, ви могли здогадуватися і могли бути дуже небезпечними у недосвідчених руках.
По-друге, як тільки я побачив хлопця Ейдана, я одразу зрозумів, що він не моє дитя. Він помітно та повністю є людиною і, ймовірно, вашим близьким родичем.
Майже напевно, дівчина Мелані кинулася у обійми вашого діда, так само як вона кинулася у мої. Я дав їй гаманець, як застережний захід, щоб я міг відслідкувати її, коли потребуватиму, але оскільки ваш народ та мій народжують неохоче, я був байдужим, допоки обидві мої дружини не виявили його існування.