Містер Нострам жартівливо посварив на неї пальцем.
— Ох і жартівниця ти в мене. Наслухався я про твої витівки. Все село тільки про це й балакає. Погано, що ти втратила такий талант, але сподіваюсь, що це ненадовго. А хіба я зможу пояснити усе юному Чантові краще за тебе?
Він замислився, за звичкою, розгладжуючи своє кучеряве волосся.
Чомусь його поведінка насторожила Кета. Його рухи, жести, навіть те, як звисав срібний ланцюжок на його округлому жилеті, не вселяли довіру. Хлопець зрозумів, що не варто вірити усьому, що зараз скаже чарівник.
— Так-от, юний Чанте, — сказав містер Нострам, — йдеться про досить-таки дріб’язкову справу. Існує група, кліка, компанія людей, на чолі з Володарем замку. Вони поводяться дуже егоїстично стосовно інших чаклунів. Привласнюють собі все найкраще, і тому стають дуже небезпечними для інших чарівників і для звичайних людей. От, наприклад, драконяча кров. Ти знаєш, що застосовувати її заборонено. А проте — я в цьому не сумніваюся — вони самі щодня використовують її та пильно контролюють виходи в інші світи, аби ніхто, окрім них, не зміг її роздобути. Звичайний некромант, такий, як я, може її дістати лише дуже ризикуючи та витрачаючи шалені гроші. А наші екзотичні постачальники наражають себе на велику небезпеку, щоб привезти нам хоч трішечки драконячої крові. Те саме відбувається і з рештою продуктів з інших світів. Тепер я хочу запитати тебе, юний Чанте, чи це справедливо? Звичайно, ні! І я поясню тобі, чому це несправедливо, юний Еріку. Це неправильно, що виходи в інші світи зосереджені у руках якоїсь маленької купки людей. Ми хочемо, щоб вони були відкриті для усіх! От і до тебе прийшла черга, юний Чанте. Найкраща й найлегша дорога, найширша брама до Всесвіту, якщо можна так сказати, розташована у закритому саду на території замку. Думаю, вам заборонили гуляти там…
— Так, — підтвердив Кет. — Нам заборонили.
— І це справедливо, по-твоєму? — запитав містер Нострам. — Володар цього замку розгулює ним щодня й подорожує там, коли йому заманеться! Отож чого я від тебе хочу, юний Чанте, і це є славнозвісним «Планом «Б», щоб ти пішов у той сад рівно о пів на третю пополудні в неділю. Ти можеш пообіцяти мені зробити це?
— Чим це вам допоможе? — запитав Кет.
— Це зруйнує чари, які ці кляті особи наклали на Браму Всесвіту, — сказав містер Нострам.
— Я ніколи не розуміла, — сказала Джанет для переконливості зморщивши лоба, — як Кет може зруйнувати закляття, щойно зайде до саду.
Містер Нострам здавався трохи роздратованим.
— Бо він невинний хлопчик, звісно. Моя люба Ґвендолен, я не раз нагадував тобі про те, що найважливішим у плані «Б» є невинний хлопець. Ти ж розумієш, про що я?
— О, так, розумію, розумію, — поквапно сказала Джанет. — І це має статися цієї неділі о пів на третю пополудні?
— Як і завжди, — сказав містер Нострам, знову всміхаючись. — Це добрий і сильний час. Ти зробиш це для нас, юний Чанте? Чи надаси ти своїй сестрі…своїй сестрі і іншим людям, схожим на неї, свободу…свободу, яка необхідна у прикладній магії?
— Я потраплю в халепу, якщо мене зловлять, — сказав Кет.
— Трохи хлопчачих хитрощів — і ти вже там. І запам’ятай: нічого не бійся, ми про тебе подбаємо, — почав переконувати його містер Нострам.
— Мабуть, я можу спробувати, — сказав Кет. — Але чи зможете ви натомість трохи допомогти мені? Як ви думаєте, ваш брат зможе по-дружньому позичити нам двадцять фунтів?
Ліве око містера Нострама дивилося розсіяно, але приязно. На хвилю, він сфокусував погляд на дальньому куті вітальні.
— Ти матимеш усе, що захочеш, дорогий хлопче. Тільки залізь у той сад, і все, що ти захочеш, буде біля твоїх ніг.
— Завтра мені потрібно перетворитися на блоху, а в понеділок переконати містера Сондерса, що умію чаклувати, — сказав Кет. — Більше мені нічого не треба, крім, звичайно, двадцяти фунтів.
— Геть усе! Усе, що побажаєш! Лише проникни в той сад заради нас, — сказав містер Нострам, ледь стримуючи свої емоції.
Схоже, Кет і Джанет цілком задовольнилися такими обіцянками. Кет кілька разів спробував підвести містера Нострама до якихось конкретних обіцянок, але той, немов зачарований, постійно повторював: «Ти тільки пролізь у той сад». Джанет подивилася на Кета, й вони підвелися, щоб піти геть.
— Давайте ще трішки побазікаємо, — запропонував містер Нострам. — У мене є принаймні дві теми, які мають зацікавити вас.