Вона базікала й базікала без упину. Раділа, що зустрілася з ними обома, й з гордістю та любов’ю дивилася на Кета. Хлопець здогадався, що вона переконала себе, що це її заслуга, бо вона виховувала його з пелюшок. Зрештою, місіс Шарп справді знала його від народження.
— Розкажи нам про Ковент-стріт, — сказав він із тугою в голосі.
— Щойно збиралася розповідати. — сказала місіс Шарп. — Ти пам’ятаєш міс Ларкінс? Дівчину з поганим характером й рудим волоссям, яка пророкувала долю? Я завжди була про неї невисокої думки. Але знайшовся хтось, хто захоплювався нею. Один із вдячних клієнтів подарував їй Салон на Бонд-стріт. Салон на Ковент-стріт уже не її рівень… Як щастить декому! Але ось й у моє віконечко зазирнуло сонечко. Я розповіла тобі про це у своєму листі — правда ж, розповіла, Кете? — про те, як мені дали п’ять фунтів за того старого кота, у якого ти перетворила скрипку нашого Кета, Ґвендолен. Його купив кумедний маленький чоловічок. Поки ми намагалися зловити старого кота, — ти ж знаєш: він ніколи не підходив, коли його кликали, — цей чоловічок був поруч зі мною, розповідав мені все про біржі, акції, вкладення капіталу та інші подібні речі. Тобто, про речі, яких я ніколи не могла зрозуміти. Він розповів мені, щó я повинна зробити з п’ятьма фунтами, які він заплатив за кота. Від тієї кількості інформації в мене закрутилася голова. Власне, я довго не думала. Вирішила, що це стане початком моєї фінансової діяльності. І зробила так, як він сказав. Ну, якщо я правильно запам’ятала. І ти знаєш, ті п’ять фунтів принесли мені сотню! Тобто він заплатив мені за старого кота сто фунтів!
— Мабуть, він був фінансовим чарівником, — сказала Джанет.
Ці слова вона сказала жартома, скоріше, щоб підбадьорити себе. Вона потребувала підбадьорення з кількох причин. Але місіс Шарп сприйняла її репліку буквально.
— Авжеж, це напевно так, моя люба. Ти завжди така розумна. Я знаю: він був чаклуном, що знався на фінансах. Адже містер Нострам зробив усе, що я зробила зі своїми п’ятьма фунтами — а може, їх у нього було й більше, — і утратив все, до останнього пенні. А, ще дещо…
Кет спантеличено спостерігав за місіс Шарп і слухав її базікання. Звичайно, він і досі дуже любив місіс Шарп, але тепер розумів, що повертатися до неї було безглуздо. Це слабка, брехлива особа, від якої допомоги не слід було й чекати. Вона б відіслала їх назад до замку й спробувала отримати за це компенсацію від Крестомансі. А лондонські зв’язки, якими вона вихвалялася, були лише пустими вихваляннями. Кета дивувало, наскільки він внутрішньо змінився. Зараз він бачив справжнє обличчя місіс Шарп, як би вона не намагалася довести їм свою любов, обертаючись туди-сюди на своєму позолоченому стільці, і це його лише засмучувало. Коли місіс Шарп допила чай, її нервозність стала шаленою. Схоже, замок справді пригнічував її. Зрештою, вона підвелася й нервовою ходою підійшла до дальнього вікна, в задумі прихопивши із собою горнятко чаю.
— А що це за краєвид? — погукала вона. — Він такий неперевершений, але я не можу його зрозуміти.
Кет і Джанет слухняно підійшли до неї. У цю мить місіс Шарп зрозуміла, що тримає в руці порожнє горнятко.
— О, гляньте на це, — сказала вона, здригнувшись від несподіванки. — Через свою неуважність я могла б прихопити його з собою.
— Краще не треба, — сказав Кет. — Речі тут зачаровані. Усе, що ви звідси винесете, кричатиме, кому воно належить.
— Невже? Справді?
Здригнувшись від переляку, місіс Шарп віддала Джанет своє горнятко, а потім, із винуватим виразом обличчя, дістала зі своєї сумочки дві срібні ложечки та щипчики для цукру.
— Ось візьми, моя люба. Ти не заперечуватимеш, якщо я попрошу тебе віднести ці речі назад на стіл?
Джанет відійшла до столу, і щойно вона опинилася на достатній відстані, щоб не чути їхньої розмови, місіс Шарп нахилилася до Кета й прошепотіла йому на вушко:
— Ти розмовляв із містером Нострамом, Кете?
Кет кивнув. Місіс Шарп страшенно занервувала і швидко зашепотіла:
— Не роби того, що він тобі скаже, любий. У жодному разі. Ти мене чуєш? Це підла й ганебна справа, й ти не повинен в неї втручатися.
Потім, коли Джанет повільно поверталася назад, — вона йшла повільно, бо бачила, що місіс Шарп має щось сказати Кетові, — місіс Шарп артистично вибухнула сміхом:
— О, ці велетенські стародавні дуби! Вони, певно, ростуть довше, ніж я живу.
— Це кедри, — єдине, що зміг відповісти їй Кет.