— Знаєте, чай чудовий, любі мої, і я рада була зустрітися з вами, — сказала місіс Шарп. — Дякую, що ви попередили мене про ці ложечки. Зачаровувати власність — ницо і підло! Я завжди так вважала. А тепер мені час. Містер Нострам чекає на мене.
І місіс Шарп подалася геть через вітальню замку далі униз по алеї з такою швидкістю, що було очевидно: вона мріє якнайшвидше зникнути звідси.
— Ти бачиш, замок реально вселяє їй жах, — сказала Джанет, проводжаючи поглядом чорну постать місіс Шарп, яка щодуху дріботіла геть. — Я знаю, щó вона мала на увазі, коли говорила, що тут панує дивний спокій. Але мені замок здається веселим. У ньому було б чудово жити, якби не усі наші неприємності. Кете, чкурнути звідси до неї було б дурнею. Правда?
— Я знаю, — відповів Кет
— Так я й подумала, — сказала Джанет.
Вона хотіла сказати ще щось, але їхню розмову урвали Роджер і Джулія. У Джулії був такий винуватий вигляд, і вона так намагалася усім догодити, що ні Джанет, ні Кет не наважувалися рішуче відокремитися від них. Натомість вони разом вирішили погратися з дзеркалами. Роджер відчепив своє дзеркало, прив’язане до книжкової шафи Кета, й поклав його до шухляди поруч із дзеркалами Джулії та Ґвендолен. Джулія зав’язала тугий вузол на своїй хустинці й чотири дзеркала, наче по команді, зависли у повітрі. До вечері вони розважалися, літаючи не лише в кімнаті для ігор, а ще й у коридорі. Вечерю подавали в кімнаті для ігор. Бо на обід були запрошені гості. Роджер і Джулія про це знали, але не розповідали Кету й Джанет, остерігаючись, що уявна Ґвендолен знову утне одну зі своїх витівок.
— Перед Гелловіном вони завжди добре розважаються, — сказала Джулія, доїдаючи чорничний пиріг, який кухар спеціально спік із ягід, що були в капелюсі Ґвендолен.
— Будемо грати в солдатиків чи знову в дзеркала?
Джанет почала енергійно штовхати Кета під столом, і той змушений був відмовитися від ігор з Роджером.
— Вибачте мені, будь ласка. Але нам із Ґвендолен необхідно обговорити все те, про що ми дізналися від місіс Шарп. І не кажіть, що Ґвендолен крутить мною. Це зовсім не так.
— Ми тобі вибачаємо, — сказав Роджер. — А з часом, можливо, пробачимо й Гвендолен.
— Ми ненадовго. Дещо обговоримо й одразу повернемося, — повідомила Джанет.
Вони поквапилися до її кімнати, й Джанет замкнула за ними двері, щоб несподівано не увійшла Евфімія.
— Місіс Шарп сказала, щоб я в жодному разі не робив те, що наказав мені містер Нострам, — сказав їй Кет. — Я думаю, вона приїхала сюди навмисне, щоб попередити мене.
— Так, вона тебе любить, — сказала Джанет.
— Та любить, нехай їй грець!
Джанет склала руки за спиною і, схиливши голову, почала ходити сюди-туди кімнатою. Вона була так схожа на містера Сондерса, коли той вів урок, що Кет засміявся.
— Чорт забирай, — сказала Джанет. — Чортзабирайчортзабирайчортзабирай! — Вона пройшлася по кімнаті ще кілька разів. — Місіс Шарп дуже безчесна особа, не краща за містера Нострама й, певно, гірша за містера Бістро, тож якщо вона говорить, що ти не повинен чогось робити, то це «щось» може бути й не погане. Ти чого смієшся?
— Ти весь час перекручуєш прізвище містера Беслема, — сказав Кет.
— Він не заслуговує на те, щоб вимовляти його правильно, — сказала Джанет, не зупиняючись. — О, таємнича місіс Шарп! Коли я переконалася в тому, що вона неспроможна нам допомогти, то була в такому розпачі, що несподівано побачила ідеальний вихід, а вона стала мені на перешкоді. Розумієш, якщо у тому саду є дорога до інших світів, ти і я могли б переселитися до мого світу, й ти міг би жити там зі мною. Тобі не здається, що це чудова думка? Ти був би там у безпеці від Крестомансі та містера Балема, і я переконана, що Віл Саджинс також не зміг би перетворити тебе там на жабу, чи міг би?
— Ні, — із сумнівом погодився Кет. — Але я не думаю, що містер Нострам сказав нам всю правду. Усе на світі помилкове.
— Та я знаю, — сказала Джанет. — А надто після того, як познайомилася з місіс Шарп. З мамою й татом також буде непросто, але я певна, ти їм сподобаєшся. Тим паче, що у мене колись був братик, який помер, щойно народився. Вони можуть сприйняти тебеі як його Чудове Перевтілення.
— Дивина та й годі, — сказав Кет. — Я також трохи не помер, коли народився.
— Тоді ти, напевне, він, — сказала Джанет, не зупиняючись. — Вони будуть у захваті. А найкраще з усього цього буде повернення у твій світ справжньої Ґвендолен. Адже вся ця історія відбулася з її вини.
— Ні, не з її, — сказав Кет.