— І знаєте, як вони помирали, ці хлопчики-сажотруси? — кажу я. — Хто-небудь знає?
Я не бачу підведених рук.
Я кажу:
— Знаєте, що таке мошонка?
Ніхто не говорить «так», ніхто не киває, і я кажу:
— Запитайте у міс Лейсі.
Там, у коптильні, міс Лейсі зробила мені вельми навіть умілий мінет. Вона періодично робила паузи й дивилася на мене. В каламутному закуреному світлі, в оточенні окостів і ковбас. Потім вона витерла рота і запитала, як я вберігаюся.
— Як я вберігаюся? — сказав я. — Нині 1734 рік, ти забула? П'ятдесят відсотків усіх новонароджених народжувалися мертвими.
Вона дме на пасмо волосся, що впало на очі, й каже:
— Я не це мала на увазі.
Я облизую їй груди, проводжу язиком угору по горлу й беру до рота її вухо. Запустивши пальці їй у піхву, я кажу:
— У тебе є якісь захворювання, про які мені треба знати?
Вона облизує палець і мовить:
— Я завжди дуже ретельно вберігаюсь.
І я говорю:
— Це правильно.
Я кажу:
— Мене за це можуть погнати з роботи, — і надіваю презерватив.
Вона проводить обслиненим пальцем між моїми напруженими сідницями й мовить:
— А ти гадаєш, як мені зараз?
Аби не кінчити просто зараз, я думаю про дохлих пацюків, гнилу капусту і громадські туалети системи «яма з настилом». Я кажу:
— Я маю на увазі, що латекс винайдуть лише років через сто.
Я тицяю в бік школярів кочергою й кажу:
— Ці хлопчики вилазили з димоходів, усі вкриті сажею. І сажа в'їдалась їм у руки, коліна й лікті. А мила тоді ще не було, тож їм доводилося ходити нечупарами.
Отак вони й жили. Щодня їм доводилося лазити до когось у димохід. У темряві, дихаючи сажею та кіптявою. Вони не ходили до школи. І в них не було телевізора, і відеоігор, і соків манго-папайя; у них не було магнітофонів і музики. У них навіть взуття не було. І щодня — все одне й те саме.
— Ці хлопчики, — кажу я, помахуючи кочергою, — це були звичайнісінькі діти. Точнісінько такі, як і ви. Точнісінько такі.
Я дивлюся на дітей, стараючись піймати їхні погляди.
— І ось одного разу маленький сажотрус виявляв у себе на інтимному місці якусь болячку. Маленьку виразку. І та виразка не проходила. А потім вона метастазувала в живіт по сім’яних міхурцях. А потім було вже занадто пізно.
Усе це — витрати моєї медичної освіти.
Я говорю: іноді їх намагалися врятувати, цих хлопчиків. Ампутувавши їм мошонку. Але це було ще до того, як винайшли анестезію. Та й лікарень справжніх не було. Тоді, у вісімнадцятому столітті, цю пухлину називали «сажовими бородавками».
— І ці сажові бородавки, — кажу я, — були першою, описаною в медицині, формою раку.
Потім я запитую, чи знає хто-небудь, чому рак називається раком?
Жодної руки.
Я кажу:
— Зараз викликатиму вас, як на уроці.
Там, у коптильні, міс Лейсі провела рукою по своєму вологому волоссю і сказала:
— А що? — Нібито це було зовсім невинне запитання, вона сказала: — А що, в тебе немає іншого життя за межами цієї музейної колонії?
І я кажу, витираючи пахви своїм напудреним париком:
— Давай не будемо про це, гаразд?
Вона збирає в гармошку свої колготки, як це завжди роблять жінки, щоб було зручніше їх надівати. Вона мовить:
— Такий анонімний секс — явний симптом секс-одержимості.
Мені це бачиться по-іншому. Я скоріше себе уявляю плейбоем а-ля Джеймс Бонд.
І міс Лейсі каже:
— А ти впевнений, що Джеймс Бонд не був довершеним сексоголіком?
Мені треба було сказати їй правду: що я щиро захоплююся сексуально заклопотаними людьми, схибленими на сексі. У світі, де кожне боїться сліпої фатальної випадковості або раптової хвороби, людина, одержима сексом, тішиться думкою, що вона ж бо знає, що саме їй може загрожувати. Таким чином, вона до якоїсь міри контролює свою долю і приблизно уявляє, якою смертю помре.
Виходить, що одержимість сексом — це також своєрідна профілактика. Застереження.
В усякому разі, тобі не доводиться губитися в здогадах, що тебе очікує в кінці. Смерть не застукає тебе зненацька. Ти завжди до неї готовий. Можна навіть сказати, що ти заздалегідь її запланував.
А якщо серйозно, то це ж шикарно — щиро вірити, що ти будеш жити майже вічно.
Дивись також: лікарка Пейдж Маршалл.
Дивись також: Іда Манчіні.
Насправді секс — це секс, тільки коли в тебе щоразу новий партнер. Інакше це вже не секс. Першого разу — це єдиний раз, коли ти сприймаєш усе тілом і головою. Навіть на другій годині цього першого разу твої думки вже відволікаються від процесу. А коли ти відволікаєшся, пропадає найголовніше — анестезуюча дія від анонімного сексу, яка буває тільки першого разу.