— Можливо, замість того, щоб мене проганяти, — викрикнув Денні, — мене краще забити камінням? Я маю на увазі, це був би гарний прощальний подарунок — камені.
Усі наші обдовбані колоністи підскочили на місці, коли Денні сказав «забити камінням». Вони подивилися на лорда-губернатора, потім утупились у свої черевики, і тривожний рум’янець у них на щоках зблід іще дуже не скоро.
— «І ми віддаємо його тіло землі, щоби гнило воно в розкладанні та псуванні…» — Тепер високоповажному Чарлі доводилося кричати, тому що рев реактивного лайнера, що заходив на посадку в аеропорт неподалік, заглушив його промову.
Озброєні стражники супроводили Денні до виходу з колонії Дансборо. Вони провели його через стоянку до автобусної зупинки на околиці двадцять першого століття.
— Слухай, друзяко, — кричу я йому від воріт колонії, — тепер, коли ти вже помер і в тебе стільки вільного часу, що ти робитимеш?
— Питання в тому, чого я не робитиму, — відповідає мені Денні. — І я точно не даватиму волі придушеним імпульсам.
Це значить, що замість того, аби мастурбувати, він збиратиме каміння. Зайнятий, вічно голодний, утомлений і бідний — у нього просто вже не залишиться сил на біганину по дівках.
Того ж вечора Денні заявився до мене з каменем у руках і в компанії копа. Він стоїть на порозі й витирає носа рукавом.
І коп каже:
— Вибачте, ви знаєте цю людину?
Він каже:
— Віктор? Віктор Манчіні? Привіт, Вікторе. Як воно? Тобто як життя? — Він злегка підводить руку, виставивши її долонею вперед.
Мабуть, він чекає, щоб я ляпнув його по долоні. Мені доводиться трохи підстрибнути, бо він дуже високий, але я однаково промахуюсь і не влучаю. Я кажу:
— Так, це Денні. Усе гаразд. Він тут мешкає.
І коп звертається до Денні:
— Ні, ну ти поглянь. Я врятував хлопцеві життя, а він мене навіть не пам'ятає.
Ну, звичайно.
— Еге ж, — кажу, — я тоді ледве не задихнувся до смерті!
І коп мовить:
— Ти пам'ятаєш!
— Ага, — кажу, — дуже дякую, що доправили Денні додому цілим і неушкодженим. — Я затягую Денні всередину й намагаюся зачинити двері.
І коп запитує:
— Тепер у тебе все нормально, Вікторе? Тобі нічого не потрібно?
Я йду до вітальні й пишу на папірці ім'я. Потім вручаю аркушик поліцейському й кажу:
— Можна влаштувати цьому дядечкові купу «неприємностей»? Аби життя медом не здавалося?
На папірці написано ім'я високоповажного Чарлі, лорда-губернатора.
Чого б Ісус ніколи не зробив?
Коп усміхається й каже:
— Подивимося, що можна зробити.
І я зачиняю двері в нього перед носом.
Денні кладе камінь на підлогу і просить позичити кілька баксів. Ну, якщо можна. Там, на складі будівельних матеріалів, він бачив шматок тесаного граніту. Чудовий будівельний камінь, з межею міцності, дорогущий страшенно. Але Денні вважає, що зможе купити його баксів за п'ять.
— Камінь — це камінь, — глибокодумно прорікає він. — Але якщо камінь квадратний, то це благословення.
Вітальня має такий вигляд, ніби там пройшла лавина. Спершу каміння вкрило всю підлогу. Потім дісталося низу дивана. Потім завалило журнальні столики, так що лишилися стирчати тільки лампи. Каміння. Каміння — повсюди. Сіре, синє, чорне й коричневе. Граніт і піщаник. Є кімнати, де каміння — до стелі.
Я запитую Денні, що він зібрався будувати.
І він каже:
— Видай мені десять баксів і можеш мені допомагати.
Я кажу:
— Навіщо тобі стільки каміння?
— Справа не в тім, аби щось побудувати, — каже Денні. — Важливий не результат, а процес.
— Але ж для чогось ти його збираєш?
— Я поки що сам не знаю. Знатиму, коли набереться достатньо.
— А достатньо — це скільки?
— Я не знаю, друзяко, — мовить Денні. — Я просто хочу, щоб життя не минало марно.
Як минає все наше життя. Як воно випаровується на дивані перед телевізором, говорить Денні. Він каже, йому хочеться, аби кожний день його життя було чимось відзначений. Хоча б каменем. Камінь — це щось реальне, відчутне. Такий маленький пам'ятник кожному дню, що минає. Кожному дню, коли він не мастурбував свій член — зовсім безцільно.
«Надгробний камінь» — не зовсім вірний вислів, але це перше, що спало на думку.
— Можливо, так моє життя у щось і складеться, — мовить Денні. — У щось таке, що не зникне разом зі мною.