Я поставив собі за мету в найближчі роки побудувати міжнародну енергетичну компанію - лідера світової економіки. Але ситуація, яка склалася сьогодні, змушує мене відкласти свої плани щодо подальшої особистої участі в розвитку ЮКОСа. Як менеджер, я повинен зробити все можливе, щоб безпечно вивести наш трудовий колектив з-під ударів, які наносяться мені і моїм партнерам. Я залишаю компанію… Ми були першим російським бізнесом, який послідовно впроваджував принципи фінансової прозорості та соціально відповідальної ділової поведінки. Ми запровадили міжнародні стандарти корпоративного управління. Ми змогли досягти абсолютного визнання і довіри на російському та світовому ринках… Податки, сплачені компанією до бюджетів усіх рівнів, цього року перевищать $5 млрд. Понад 100 мільйонів доларів щорічно витрачається на благодійні програми… Тепер я присвячу себе побудові в Росії відкритого і по-справжньому демократичного суспільства, продовжуючи свою роботу на посаді голови “Відкритої Росії”… Де б я не працював, я буду віддавати всі свої сили моїй країні, моїй Росії, у велике майбутнє якої я твердо вірю.
- *
Разом з відставкою з посади голови ЮКОСа я також відмовився від своєї частки в компанії. Я передав усі свої акції моєму заступнику Леоніду Невзліну, який на той час перебував в Ізраїлі, і повідомив Кремль, що буду радий, якщо весь мій особистий статок буде використаний для погашення будь-якого рахунку за податкову заборгованість ЮКОСа, якщо це допоможе врятувати компанію.
Путін вів хитру гру. Він продовжував надсилати примирливі послання через Михайла Касьянова та інших, припускаючи, що вся ця справа була помилкою і незабаром буде вирішена. Але він грав з нами. При цьому Ігор Сєчін не виявляв жодного милосердя. Сєчін і силовики мали намір знищити ЮКОС з власних причин. Вони хотіли покласти край ері вільних ринків і приватної власності, повернутися до домінування держави або, точніше, до власного контролю над економікою; принизити решту лібералів у Кремлі, публічно продемонструвавши їхнє безсилля зупинити це; і, найголовніше, задовольнити свою особисту жадібність. Путін особисто керував операцією, використовуючи Сєчіна і Віктора Іванова для виконання брудної роботи. Він розгромив ЮКОС і передав його активи своїм друзям як винагороду. ЮКОС був поглинутий державною нафтовою компанією “Роснефть” невдовзі після того, як Сєчін був призначений її головою. Поглинання ЮКОСа зробило “Роснефть” гігантом у галузі, а Сєчін отримав повний контроль над тим, куди йшли її прибутки.
Але важливість справи ЮКОСа полягала не лише у величезних фінансових інтересах, втрачених і здобутих статках, не лише в особистих драмах, роках, змарнованих у в’язницях і таборах, втраті здоров’я і щастя, а подекуди й життя, а й у вирішальній ролі, яку вона відіграла в боротьбі між лібералами і новими прихильниками жорсткої лінії в Росії. Це був тестовий випадок, який продемонстрував знищення перших і апофеоз других. Починаючи з ЮКОСу, країна дедалі більше відверталася від Єльцинських років лібералізації та відкритості до Заходу; вона стала свідком невблаганного зростання націоналістичних, консервативних сил, які вважали, що економічні свободи та індивідуальні права повинні бути підпорядковані інтересам держави, що Америка та Західна Європа є природними ворогами, а не природними колаборантами. У лютому 2004 року, через чотири місяці після мого арешту, Путін оголосив, що звільняє свого прем’єр-міністра Михайла Касьянова і весь його уряд. Він сказав, що хоче повністю порвати зі старою адміністрацією напередодні президентських виборів, що мали відбутися наступного місяця.