Було вже пізно. Мак тільки зараз відчув, як він втомився від хвилювань дня. Хотілося спати. Він повернувся на станцію. В голові сонно сплітались думки… Колгосп «Південь»… Чекання дощу… Галинка і павучки… Павучки в електрометрах…
Дрімота огорнула Мака так владно, що він ледве одв'язав Дженні і добрів до своєї кімнати. Одчиняючи двері, він спустив черепаху в коридорі та так і забув її там.
Потім він поклав трошки вати з ефіром у коробочку з спійманими комахами, послав собі ліжко і ліг спати.
СПЕКТРАЛЬНА КАМЕРА
Було вже дуже пізно, коли станція поринула в сон. Після дня напруження і невдач треба було спочити для нового наступу.
Не спали тільки Рая і Ролінський. Рая довго ходила в електричці, уважно оглядаючи кожний гвинтик свого електричного велетня.
Ні на одну мить з того самого моменту, коли перед навалою хмар «Переможець» відчув поразку, ні на одну мить в серце Раї не закралось зневір'я. Станція, як казав Горний, була точно вивіреною математичною формулою, і вона мусила перемогти.
Але Раю сердила, дратувала ця несподіванка, непередбачена невдача. Щось було не так, а що саме — вона ніяк не могла зрозуміти. Тепер її почала мучити думка, що десь, очевидно, є витікання заряду. Але ж де?.. Чому?..
Раїні думки перервав професор — він теж не спав; нечутно ступаючи великими ногами, взутими у кавказькі чув'яки, Ролінський підійшов до Раї, сів на стільчику і пильно подивився на неї смутними очима. Його очі, що без окулярів були схожі на голеньких мишенят, немов хотіли знайти на Раїному обличчі відповідь на якісь настирливі запитання.
— Скажіть, — спитав він запинаючись, — невже це може бути?.. Ну от… що ця станція… поки що прекрасний міф?..
— Як?.. — наїжившись запитала Рая.
— Ох, — зітхнув Ролінський. — Ви пам'ятаєте, скільки ми мали прекрасних дослідів? Як ми начебто так вдало керували цими стихійними процесами, а потім виходило, що вони відбуваються самі по собі… І в рішучу хвилину ця капосна стихія сміялася з нас!
— Ну?.. — сказала Рая. — Ви гадаєте, що наша станція — такий же експеримент?
— Пі, я не хотів би так думати… Але… Скажіть мені щиро, може вам теж здалось, що метод електричного впливу на атмосферу цим вашим генератором, ну, нібито… може бути помилковим?..
— Ні, — твердо сказала Рая, — коли хочете, щоб я говорила щиро, так я вам і скажу: ми надто довго і вперто перевіряли наші досліди, і теорія Горного цілком правильна.
— Одначе від цієї «правильності» і досі немає ні краплини дощу, — раптом додав професор.
Рая спалахнула. Не маючи сил стримати свій гнів, вона майже крикнула професорові:
— Ах, зрозумійте, що ми не помиляємося!.. Швидше помиляєтесь, я в цьому певна, помиляєтесь ви!..
— Я?.. — тихо пробурмотів професор. — Я?.. — ображений і приголомшений, він тихо відступив до дверей і вибіг з електрички.
В коридорі він мало не наступив на Дженні.
— Ой, мерзота! — з огидою сказав він. Професор дуже не любив плазунів.
Зовсім засмучений, він повернувся до свого кабінету і поринув у глибокий роздум, спершись на підвіконня відчиненого вікна.
Він покликав Марго, що гралася під вікном. Вона весело стрибнула до нього і замуркотіла.
— Ах, Маргошо, — розгублено сказав Ролінський. — Невже в них все так разюче правильно?..
Він ніжно погладив кішку і забігав по кімнаті.
Місячне проміння все більше заливало кімнату, і в його світлі експериментальні прилади професора, що займали майже всю кімнату, набирали найфантастичніших обрисів. Здавалось, якісь кістляві постаті зчепились одна з одною в смертельній боротьбі.
Охоплений якоюсь думкою, Ролінський швидко підійшов до своїх приладів. Він узяв там невеличку камеру з дивного, немов мережаного скла, яка з одного боку закінчувалась металевим циліндром, і ввімкнув електричний струм. Всередині камери спалахнула надзвичайно блискуча лампочка. Здавалось, це впав згори розпечений шматочок сонця.
Тоді професор, на превелике незадоволення Марго, щільно зачинив ставні. Потім вийняв чорну пляшечку з якоюсь рідиною і сріблястий плащ з довгими зав'язками — здавалось, він був зроблений з невідомого од-шліфованого металу. Марго міцно вчепилась в зав'язки плаща, але цього разу професор гримнув на свою красуню, разом з плащем він витяг чудернацьку маску і замислився, тримаючи її в руках…