Так Мак і полетів назад, не поділившись з другом своїми неприємностями і збрехавши вперше в житті.
НЕБЕСНА ВУАЛЬ
Була рівно дванадцята година дня, коли «Переможець» знявся з аеродрому.
Він поплив над ланами й парками, над великими фабриками зерна, вперто розсікаючи білою шапкою повітряні хвилі посушливої зони. Це був його розвідковий рейс. За годину перед створенням штучних хмар він мав дослідити повітряне море..
На містку і на стінах розвідкової тремтіли й музично подзвонювали циліндрики, чашечки, дротинки виведених назовні приладів. Вони автоматично рапортували своєму начальникові Горному, що сам узявся керувати розвідкою перед новим штурмом.
Професор Ролінський захворів. Це був наглий напад шаленого головного болю, що тривав вже другу добу. Можливо, організм старого був непристосований до життя в повітрі. Рая, що одночасно з основною роботою умудрялася виконувати ще й обов'язки станційного лікаря, дала професорові випити ліків. Але нічого не допомагало. Тоді Горний запропонував йому взяти на сьогодні відпустку.
Що це?.. Підозра?.. Недовір'я?.. Чи просто товариське піклування?.. Професор ніяково дивився почервонілими від болю очима в спокійне обличчя Горного. Він все чекав після натяку Раї, що Горний вимагатиме пояснення про вчорашню роботу розвідки. Цього не було.
Горний тільки запитав його про здоров'я, поплескав по плечу.
— Про все ми поговоримо потім!.. А спочатку ви відпочиньте й полікуйтесь, бо за два-три дні до нас прийде нова валка хмар.
Професор слухняно пов'язав голову рушником і засів у своєму кабінеті. На коліна лягла книжка його улюблених творів Уелса. Та швидко вона полетіла в нього з рук на підлогу, перелякавши Марго, що бавилася своїм хвостом.
Як можна було влежати, коли на станції починалось найнеймовірніше — творення дощу? Коли впертий білий лоб «Переможця» обіцяв створити хмари в неосяжному і чистому без єдиної хмарки дзеркалі неба?.. Обіцяв те, чого довго, роками, десятками років намагався добитись Ролінський, гордий своїм досвідом, знаннями…
А тепер він, як маленький Мак, згоряючи від цікавості, стояв на дверях хімічки, придивляючись, як хімік Грицько порався біля приладів. Хотілося дізнатися до дрібниць про всю складну техніку праці, порівняти її із своєю.
— Гм… Хіба ви вживаєте дощовит тільки одного гатунку? — звернувся Ролінський до Грицька. — Мій дощій був п'ятьох гатунків!
— А дощовит їх має аж двадцять вісім, відповідно до різного хімічного складу хмар, — гордо сказав Грицько. Він показав цілий ряд герметично закритих темних колб, де зберігалася чарівна речовина, що конденсувала вологу. І, пораючись біля величезної гармати, що готувалася бомбардувати атмосферу, він охоче почав розповідати Ролінському знову й знову, як вони з Горним оволоділи таємницею хімічного впливу на хмари.
Грицько весь сяяв під промінням сонця. Ще б йому не сяяти, сьогодні ж його свято — свято хімічки, якою він завідує! Це був день її першої практичної роботи.
І Ролінський своїми запитаннями, в яких відчувалось недовір'я, тільки викликав у Грицька веселу посмішку. Але вона ввічливо ховалась у куточках його молодого рота під кирпатим задерикуватим носом. Дивак старий!.. Він був схожий на похмуру галку, що, звикнувши до зимових морозів, ніяк не хотіла вірити весні.
— Ах, мій хлопчику, мені здається, що ви все ж таки надто рано вийшли з своїх лабораторій у повітряний океан!..
Ролінський тільки-но налагодився вступити з Грицьком у наукову дискусію, як задзвенів, розлився музичним покликом сигнал атаки на атмосферу.
— Тсс, — сказав Грицько, — ми зараз почнемо.
Корабель пройшов майже всю путь уздовж посушливої зони, спинився на хвилину над якимсь великим містом і завмер у повітрі, покірний наказу свого начальника.
Починалось хмарування. І так само, як перед природною грозою, під штучним небом станції скрізь по кабінах запанувала тиша. Завмерла Рая біля машин електрички. Застиг Мак в куточку розвідкової, де Горний робив останні висновки…
Хлопчик вже давно прилетів від Галинки і з хвилюванням чекав створення хмар. Він знав, що весь край, повідомлений по радіо про штучний дощ, чекав чарівного дійства.
Та ось Горний, весело труснувши білим чубом, кінчив висновки і пішов до хімічки.
— Ви таки не витримали, — з докором кинув він професорові. — Хочете бачити нашу «алхімію»? А вам не погіршає?
— О ні, ліки товаришки Раї, нарешті, вплинули на мене, — запевнив професор.