— А повинні зважати,— заперечила я.
— Нік не мусить доводити свою любов до мене,— мовила вона, пестячи мою руку.— Я й так знаю, що він мене любить.
Я справді захоплююся беззаперечною любов'ю Мо. Тож не розповідаю їй, що знайшла на його комп'ютері пропозицію написати мемуари письменника з Мангеттена, який повертається до свого міссурійського коріння, щоб піклуватися про немічних батьків. У Ніка в комп'ютері трапляються абсолютно ексцентричні речі, тож інколи я не можу втриматися від невеличкого шпигунства. Його історія пошуку подарувала мені таке: чорно-білі фільми, вебсайт з його старим щоденником, дослідження про річку Міссісіпі: чи можливо пропливти на плоту звідси й аж до Мексиканської затоки. Я знаю, про що він мріє: здійснити подорож на плоту по Міссісіпі, наче Гек Фіни, а потім написати про це статтю. Нік завжди шукає теми.
Я лазила в усьому цьому, коли наткнулася на пропозицію написати мемуари.
Книжка «Подвійне життя: мемуари про кінець і початок» особливо промовлятиме до чоловіків з геном X — таких собі чоловіків-хлопчаків, що лише починають переживати стрес і виклики, які несе догляд за старенькими батьками. У «Подвійному житті» я детально опишу:
• як у мене зростає розуміння мого проблемного, колись відчуженого батька;
• мою болісну вимушену трансформацію з безтурботного молодика на голову родини і те, як я переживаю невідворотну смерть любої матері;
• образу, яку відчуває моя мангеттенська дружина через цей поворот у її колись чарівному житті. Моя дружина, і це має бути зазначено,— Емі Данн. Вона є прототипом у популярній серії книжок «Неймовірна Емі».
Пропозиція була недописана, бо Нік, мабуть, усвідомив, що ніколи не зрозуміє свого колись відчуженого батька; бо Нік ухиляється від усіх обов'язків «голови родини»; бо я не виявляю жодної злості з приводу свого нового життя. Трохи розчарування — так, але на книжку не потягне. Мій чоловік стільки років схвалював емоційну солідарність жителів Середнього Заходу: стоїчність, скромність, вміння ховати почуття! Але такі люди не є найкращим матеріалом для написання мемуарів. Уявіть анотацію: «Люди переважно вели порядне життя, а потім умирали».
Проте це все одно трішки болить: «образа, яку відчуває моя мангеттенська дружина». Може, я і справді відчуваю... впертість. Я думаю про те, якою милою є Морін, і хвилююся, що нам з Ніком не слід було ставати парою. Що він має бути з жінкою, яка обожнює дбати про чоловіка й займатися хатніми справами, а я не виявляю такої схильності. Якби ж я її мала! Якби я більше турбувалася про наявність в домі улюбленої Нікової зубної пасти, якби могла назвати розмір його комірця навіть уві сні, якби просто була беззастережно закоханою жінкою, чия найбільша радість — робити свого чоловіка щасливим!
Але я намагаюсь. Я живу далі, а Нік ганяє містом, наче знову став дитиною. Він щасливий повернутися на своє законне місце короля випускного балу. Він скинув зо десять фунтів, зробив нову стрижку, придбав нові джинси і вигляд має просто неймовірний. Але я бачу це, тільки коли він мигцем з'являється удома: він завжди начебто кудись поспішає. «Тобі там не сподобається»,— це його стандартна відповідь, коли я пропоную приєднатися, хай куди він іде. Викинувши за борт своїх батьків, коли ті втратили для нього свою цінність, Нік і мене відкидає, бо не пасую до його нового життя. Він мав би щось робити, щоб мені було тут комфортно, але цього не відбувається. Він лише хоче насолоджуватися собою.
Припини це, припини. Я мушу бачити в усьому промінь світла. Буквально. Я маю відігнати свої темні похмурі думки зі свого чоловіка і пролити на нього трохи радісного золотавого світла. Я мушу його обожнювати, як було колись. Нік добре реагує на обожнювання. Просто хотілося б віддачі. Мій мозок настільки зайнятий думками про Ніка, що нагадує рій: «Нікнікнікнікнік!» А уявляючи його свідомість, я чую своє ім'я, наче сором'язливий кришталевий свист, що виникає раз чи двічі на день і швиденько зникає. Якби ж він думав про мене стільки, скільки я думаю про нього!
Може, це неправильно? Я вже навіть не знаю.
Нік Данн
Минуло чотири дні
Ну от, вона стояла у помаранчевій заграві вуличного ліхтаря, у грайливій літній сукні, волосся кучерявилося від вологи. Енді. Вона ринулася через поріг, розкинувши руки для обіймів, а я просичав: «Зачекай, зачекай!» — і зачинив двері, перш ніж ми обійнялися. Енді притисла щоку до моїх грудей, а я поклав руку на її оголену спину й заплющив очі. Я відчув нудотну суміш полегшення і жаху, як-от коли ти нарешті перестаєш чухатися й усвідомлюєш, що вже роздер шкіру до крові.
У мене є коханка. Прийшов момент зізнатися, що я маю коханку, і я перестану вам подобатися. Ну, це якщо подобався раніше. У мене є гарненька, молода, дуже молода коханка, і її звати Енді.
Я знаю. Це погано.
— Любий, якого дідька ти мені не зателефонував? — мовила вона, досі притискаючи своє личко до мене.
— Я знаю, сонечко, знаю. Ти навіть уявити не можеш. Це був справжній нічний кошмар. Як ти мене відшукала?
Вона трималася за мене.
— У тебе в будинку було темно, тож я вирішила, що ти поїхав до Го.
Енді знала мої звички, знала звичні місця перебування. Ми вже давненько разом. У мене є гарненька, дуже молода коханка, і ми разом уже давно.
— Я хвилювалася за тебе, Ніку. Місця собі не знаходила. Я сиджу в будинку Меді, дивлюся телек, аж раптом на екрані бачу чувака, схожого на тебе, і він розповідає про свою зниклу дружину. А потім мені доходить: це ти і є! Хоч уявляєш, яка я була вражена? І ти навіть не спробував побалакати зі мною?
— Я тобі телефонував.
— «Нічого не кажи, сиди тихо, нічого нікому не кажи, поки ми не поговоримо». Це наказ, це не спроба побалакати зі мною.
— Я майже завжди оточений людьми. Батьки Емі, Го, поліція,— дихав я їй у волосся.
— Емі просто зникла? — уточнила вона.
— Просто зникла.
Я відійшов від Енді й сів на диван, а вона приєдналася, притуливши ногу до моєї, та й рукою теж торкаючись.
— Хтось її викрав.
— Ніку, з тобою все гаразд?
Шоколадне волосся хвилями спадало на підборіддя, ключиці, груди, а я милувався, як одне пасмо здіймалося від її дихання.
— Ні, не зовсім,— сказав я, застережно приклав палець до вуст і вказав на коридор.— Моя сестра.
Ми мовчки сиділи поруч, по телебаченню транслювали старий серіал про копів, де чоловіки в капелюхах заарештовували поганців. Я відчув, як її рука сплелася з моєю. Енді притулилася до мене, наче ми вмощувалися перед вечором кінопереглядів — лінива безтурботна пара, а потім Енді нахилила моє обличчя до себе й почала цілувати.
— Енді, ні,— прошепотів я.
— Так, ти мені потрібен.
Вона поцілувала мене ще раз і залізла на коліна, практично осідлала. Її бавовняна сукня задерлася на стегнах, один шльопанець опинився на підлозі.
— Ніку! Я так за тебе хвилювалася! Мені потрібно відчути твої руки. Я тільки про це й думала.
Мені стало лячно. Енді була любителькою фізичного контакту, але не в плані «жити не можу без сексу». Вона любила обійматися, торкатися, обожнювала водити пальцями по моєму волоссю чи по спині та грайливо дряпати. Від дотику Енді отримувала впевненість і спокій. І так, справді, вона ще й секс полюбляла теж.
Одним різким рухом вона опустила верхню частину своєї сукні й пересунула мої долоні собі на груди. Ожила моя собача хіть. «Я хочу тебе»,— мало не вимовив я.
«Ти ТЕПЛИЙ»,— прошепотіла мені на вухо дружина.
Я відхилився. Я був страшенно стомлений, кімната починала розпливатися.
— Ніку? — нижня губа Енді блищала від моєї слини.— Що таке? У нас щось не так? Це через Емі?
Енді завжди здавалася такою юною! Їй було двадцять три, ну звісно, вона здавалася юною, але саме тоді я усвідомив, наскільки абсурдно-юною насправді була ця дівчина. Наскільки безвідповідальною та згубною була ця юність. Згубна юність. Мене завжди зачіпало ім'я дружини на її вустах. Вона часто його вживала. Моя коханка полюбляла обговорювати Емі, наче та була героїнею нічної мильної опери. Енді ніколи не перетворювала Емі на ворога — вона перетворювала її на персонажа. Повсякчас розпитувала про наше подружнє життя і про Емі: «Чим ви займалися в Нью-Йорку, ну чим ви займалися на вихідних?» Ротик Енді розтулявся, коли я розповідав про наші походи в оперу. «Ви ходили в оперу? Що вона одягала? Довгу вечірню сукню? І шаль чи хутро? А які прикраси й зачіска?» А ще: які в Емі друзі? Про що ми розмовляли? Якою насправді була Емі? Чи була вона такою ж ідеальною, як і в книжках? Це була улюблена казочка на ніч для Енді: Емі.