— Ні,— втупився в підлогу я. Так само я витріщався на підлогу, коли мама садовила мене на дивані й переконувала, що я не маю так поводитися, бо я кращий хлопчик.
— А тепер? Ти став чоловіком, який зраджує своїй дружині, й тепер цього не можна відмотати,— мовила Го.— Господи, навіть батько не зраджував. Ти такий... тобто твоя дружина зникла. Емі невідомо де, а ти тут розважаєшся з маленькою...
— Го, я просто в захваті від цієї ревізії історії, коли ти виступаєш захисницею Емі. Адже Емі тобі ніколи не подобалася, навіть на початку, а відколи все це трапилося, то це наче...
— Це наче я виявляю симпатію до твоєї зниклої дружини, так, Ніку. Я турбуюся. Так і є. Пам'ятаєш, як я казала, що ти дивно поводишся? Ти просто... це просто божевілля — така поведінка.
Вона ходила кімнатою, гризучи нігті.
— Якщо поліція все пронюхає, то навіть не знаю,— сказала вона.— Я в біса налякана, Ніку. Це вперше я справді боюся за тебе, Ніку. Навіть не віриться, що вони ще не довідалися. Вони ж мали дістати роздруківки твоїх телефонних розмов.
— Я користувався одноразовим.
Тут вона зупинилася.
— Це навіть гірше. Це... наче навмисні дії.
— Навмисна зрада, Го. Так, винен.
За секунду вона не витримала, ляпнулася на диван: почала звикати до нової реальності. Насправді те, що Го вже знає, стало для мене полегшенням.
— І давно? — запитала Го.
— Трохи більше року.
Я змусив себе відірвати погляд від підлоги та глянути їй прямо у вічі.
— Трохи більше року? І ти мені не розповів.
— Я боявся, що ти накажеш це припинити. Що почнеш погано про мене думати, і тоді все одно доведеться припинити. А я не хотів. Стосунки з Емі...
— Більше року,— повторила Го.— А я навіть не підозрювала. Вісім тисяч п'яних розмов, а ти ні разу не довірився мені й не розповів. Я не знала, що ти на таке здатен — повністю приховати інформацію.
— Це єдине.
Го знизала плечима, мовляв: «Як я можу тобі тепер вірити?»
— Ти її кохаєш?
Вона вимовила це так, наче такого не могло бути.
— Так. Гадаю, що кохаю. Кохав. Кохаю.
— Ти ж усвідомлюєш, що, якби ви насправді зустрічалися, постійно бачилися або навіть жили разом, то вона б знайшла недоліки? Вона б віднайшла у тобі риси, які зводили б її з розуму. Вона б ставила вимоги, які тобі не до вподоби. Що ти б її бісив?
— Мені вже не десять, Го, тож знаю, як працюють стосунки.
Вона знову знизала плечима: «Ти певен»?
— Нам потрібен адвокат,— сказала вона.— Хороший адвокат з чудовими зв'язками з громадськістю, бо канали, деякі кабельні ток-шоу, вже рознюхують. Нам потрібно переконатися, що медіа не перетворять тебе на лихого розпусного чоловіка, бо таке трапляється. Здається, що для тебе вже все скінчено.
— Го, ти трішки занадто радикальна.
Насправді я з нею погоджувався, але не міг чути, як Го вимовляє такі слова. Я мусив їх дискредитувати.
— Ніку, це і є трішки занадто радикально. Треба зробити кілька дзвінків.
— Будь-що, як тобі стане від цього краще.
Го тицьнула мене в ребра двома пальцями.
— Навіть і не думай протягувати зі мною це лайно, Лансе. «Ой, дівчатка так легко перезбуджуються». Цю фігню. Ти справді загнав себе в кут, мій друже. Витягни голову зі сраки й почни допомагати мені все виправляти.
Я відчував, як під футболкою вже починав набрякати синець, але, хвала Господу, Го розвернулася й пошурувала до своєї кімнати. Я тупо сів на диван. А потім, пообіцявши собі піднятися, ліг.
Мені снилася Емі. Вона повзла підлогою нашої кухні, допомагаючи собі ліктями й колінами, намагаючись дістатися чорного ходу, але кров заливала їй обличчя, й Емі рухалася повільно, занадто повільно. Її гарненька голова була якоїсь дивної форми — вгнута з одного боку. Кров цебеніла з довгого пасма з волоссям, а Емі стогнала моє ім'я.
Я прокинувся і зрозумів, що вже час додому. Потрібно було побачити те місце — місце злочину. Я мусив його побачити.
На спеку ніхто не висовувався. Наш квартал був такий самий безлюдний і самотній, як і в день зникнення Емі. Я зайшов у парадні двері й віддихався. Дивно, що такий новий будинок можуть так швидко наповнити привиди, і не в романтичній манері вікторіанських романів, а просто до біса зруйнувати. Будинок з минулим, а йому ж лише три роки. Криміналісти все тут обнишпорили; поверхні були брудні, липкі, залапані. Я сів на диван, а там смерділо якимсь чужим дядьком — гострий запах лосьйону після бриття. Я, незважаючи на спеку, повідчиняв вікна, щоб вивітрити всі ті аромати. Сходами спустився Блікер, і я його підняв і почав гладити, а кіт щасливо муркотів. Хтось, мабуть, коп, насипав йому повну миску корму. Приємний жест після руйнації мого будинку. Я обережно опустив тваринку на нижню сходинку, потім піднявся до спальні, розстібаючи сорочку. Влігся посеред ліжка й заховав обличчя у подушку. Це була та сама наволочка небесно-блакитного кольору, на яку я витріщався в ранок нашої річниці. Той самий ранок.
Задзвонив мій мобільний. Го. Я відповів.
— Еллен Еббот вестиме сьогодні спеціальне пообіднє шоу. Воно про Емі. Про тебе. Я... е-е-е... там усе погано. Хочеш, щоб я приїхала?
— Ні, я здатен подивитися його на самоті, дякую.
— Гаразд, поговоримо пізніше,— мовила Го.
«Еллен Еббот наживо» було кабельним шоу, що спеціалізувалося на зниклих чи вбитих жінках. Ведучою була завжди розлючена Еллен Еббот, колишній прокурор і захисниця прав жертв.
Шоу почалося з Еллен. У неї було укладене феном волосся й намащені блиском губи, вона витріщалася в камеру.
— Сьогодні до вашої уваги шокуюча історія вродливої молодої жінки, яка стала прототипом у серії книжок «Неймовірна Емі». Вона зникла. Будинок перевернутий догори дриґом. Її чоловік — Ланс Ніколас Данн, безробітний письменник, який тепер є власником бару, відчиненого коштом дружини. Хочете побачити, як він переживає? Ось фото, зняті після зникнення його дружини — Емі Елліот-Данн. Це, до речі, відбулося п'ятого липня, на їхню п'яту річницю.
На екрані з'явилася моя світлина з прес-конференції, з придуркуватою посмішкою. На іншій світлині я махав і посміхався, наче королева краси, сідаючи в авто. (Я махав Мерібет; посміхався, бо завжди роблю так, махаючи).
Потім випливло фото з мобілки, де я був з Шоною Келлі, як спекла пиріг «Фріто». Ми притулилися одне до одного щоками, сяючи білосніжними зубами. Тоді на екрані з'явилася Шона наживо, вся така засмагла й підтягнута; вона посерйознішала, поки Еллен відрекомендовувала її Америці. По всьому моєму тілу покотився піт.
ЕЛЕН: Отож, Ланс Ніколас Данн. Шоно, можете описати нам його поведінку? Ви ж познайомилися з ним під час пошуків його зниклої дружини, і Ланс Ніколас Данн... що?
ШОНА: Він був дуже спокійний і дружній.
ЕЛЕН: Пробачте, пробачте. Він був дружній і спокійний? У нього ж зникла дружина, Шоно. Який це чоловік може за таких обставин бути дружнім і спокійним?
На екрані знову з'явилося гротескове фото. Ми якимось чином видавалися ще життєрадіснішими.
ШОНА: Ну, взагалі він навіть трішки фліртував...
«Варто було бути з нею люб'язнішим, Ніку. Треба було з'їсти клятий пиріг».
ЕЛЕН: Фліртував? Поки його дружина Бог знає де, а Ланс Данн... ну, пробачте, Шоно, але це фото просто... навіть не знаю кращого слова за «огидне». Оце такий має бути вигляд у безвинного чоловіка...
Решту репортажу Еллен Еббот — професійна провокаторка — не давала спокою відсутності мого алібі.
— Чому Ланс Ніколас Данн не має алібі аж до опівдня? Де він був того ранку? — тягла вона зі своїм акцентом техаського шерифа. Її гості погодилися, що це ненормально.